Уильям Крюгер - Звичайна вдячність

У середу по обіді батько поїхав до пана Ваеля, аби завершити всі приготування до похорону, який призначили на суботу. Нас із Джейком лишили з мамою: одягнена в капці та халат, вона сиділа на ґанку в кріслі-гойдалці і палила. Обводила порожнім поглядом перехожих і лише на церкву, що навпроти, дивилася з ненавистю. Її волосся було розпатлане. Перш ніж поїхати, тато намагався вмовити її переодягнутися, але спроби виявилися марними. Повернувся Гас і припаркував біля церкви мотоцикл. Я саме длубався в гаражі із велосипедом, намагаючись відремонтувати пробите колесо. Гас не зводив з мами погляду; оминаючи гараж, він навіть не помітив мене. Вікна приміщення затягла павутина, а шибки вже давно треба було протерти, проте навіть так я чудово бачив та чув усе, що відбувалося на ґанку.

Гас стояв на нижній сходинці і запитував:

— Рут, Натан удома?

— Поїхав, — мати видихнула клубок диму.

— Не знаєш, коли повернеться?

— І гадки не маю. Він поїхав, аби підготувати все до похорону. Якісь новини від твого друга, Доула? Тому ти Натана шукаєш?

— Я ліпше спочатку поговорив би з ним…

— Якщо тобі щось відомо, я хочу про це знати. Кажи.

— Добре, — Гас спостерігав, як мати повільно гойдалася в тіні ґанку. — Зі слів Доула, шериф намагається знайти інструмент, яким Аріель розбили голову, перш ніж кинути в річку. Він думає, що це може бути лом чи металева монтажівка, і ця річ може й досі зберігатися в Карла. Прокурор округу відхилив клопотання через брак доказів. Проте шериф уважає, що проблема в безхребетності прокурора, а не в доказах.

— Артур Мендельсон завжди був підлабузником. Вислужувався ще дитиною і, хоча став дорослим чоловіком, вислужується й зараз. Він ніколи не піде проти Акселя Брендта, — з її ніздрів валив дим.

Вона схопила губами цигарку і підвела очі на Гаса.

— Як тобі металева монтажівка?

Гас вагався з відповіддю, а може, і не знав, що їй сказати:

— Мені здається, вона — зручна й ефективна.

— Ти коли-небудь використовував її як зброю?

— Ні, — заперечив він, — проте, гадаю, нею можна завдати добрячої шкоди.

— Гасе, ти вбивав людей. На війні.

Він мовчав і уважно на неї дивився.

— Це важко?

— Я вбивав людей на відстані, вони були силуетами, звіддалік я не бачив облич. Думаю, що вбити людину, якій ти дивишся в очі, — зовсім інша річ.

— Таке може зробити лише безсердечне створіння, як гадаєш?

— Думаю, так.

— Люди вміють обводити довкола пальця, еге ж бо, Гасе?

— Звісно, вміють.

— Ти ще щось хотів передати Натанові?

— Ні, це здається, все.

— Я йому перекажу.

Татів товариш оминув ґанок, пішов до церкви і зник за боковими дверима. Мати докурила цигарку і запалила ще одну.

За годину батько повернувся з похоронного бюро. Саме мали обідати; тато одразу попрямував на кухню, щоб узятися за приготування їжі. Мама пішла слідом. Від підготовки до похорону вона відмовилася. Я дивився на неї і бачив (та й ми всі те помічали): щодень її стан дедалі гіршав, а життєві сили потроху залишали. Вона сиділа, поклавши лікті на стіл, тримала цигарку в руках і слухала татка. Він діставав продукти з холодильника, потихеньку повідомляв деталі. На відміну від батька, мама не помітила моєї появи на кухні.

Вона трохи послухала, а потім обірвала татову розповідь:

— Сержант намагався отримати дозвіл на обшук Брендтів, аби знайти інструмент, яким Карл ударив Аріель по голові, але окружний прокурор йому відмовив.

Тато повернувся до неї, тримаючи напівпорожню пляшку молока:

— Звідки тобі це відомо?

— Гас заходив, поки тебе не було.

— Доул?

— Так.

— Рут, нам не відомо, причетний Карл до смерті Аріель чи ні, — тато поставив молоко на стіл.

— А мені відомо, — її слова намагалися пробити завісу з диму між батьками.

— Так, я негайно зателефоную шерифові.

— Зроби таку ласку.

Коли тато вийшов з кухні, мати нарешті поглянула на мене. Вона підвела брови і запитала:

— Френкі, ти знаєш Старий Заповіт?

Я дивився на неї і мовчав.

— Нехай почують гуркіт бою на землі, крик великої руйнації.

Вона ще раз затягнулася і випустила дим.

Мати зникла після вечері, коли вже от-от мало сутеніти. Сказала, що хоче прогулятися. Дід та Ліз, як завше, були з нами. Дорослі сиділи на ґанку перед будинком і вдихали прохолоду, яку приніс легкий вечірній вітерець. Я вилежувався в траві на подвір’ї і милувався останніми промінцями дня, які зникали за хмарами над долиною. На запитання, куди вона збирається, мама відповіла, що лише подихає повітрям неподалік від дому. Вона підвелася і пішла собі, не дочекавшись, що на те скаже решта родини. Потім тато, Ліз та дід ще трохи говорили про неї. Вони хвилювалися. Дідько з ним, ми всі хвилювалися.