Уильям Крюгер - Звичайна вдячність

— Про це я чув, Евісе. Мені цілком зрозуміло, що ви кохаєте одне одного, а все інше можна подолати. Ось що я вам скажу. У мене є чудовий друг, його звати Джеррі Стов. Він теж представник духовенства, але спеціалізується на парах, які мають проблеми з фізичною близькістю. Він справжній спеціаліст і, я впевнений, допоможе. Якщо ви не проти, я спробую домовитися про зустріч.

— Я не впевнений, — відповів Евіс.

— З радістю, — запевнила Една, і додала: — Евісе, будь ласка.

Чоловіки завмерли за гральним столом.

— Добре, хай буде так, — погодився зрештою й Евіс.

У вбиральні зашуміла вода. За мить двері відчинилися і в кімнату ввійшов Гас, застібаючи пасок. Він підняв голову і якусь мить намагався зрозуміти, що відбувається.

Нагорі батько продовжував:

— Завтра відразу ж зателефоную йому, і ми визначимо зручний для вас час. Евісе, Едно, я часто зустрічаю пари, які насправді в біді, бо втратили підґрунтя свого кохання. Як чудово, що ви до таких не належите. Евісе, візьміть руку Едни. Помолімося разом.

Гас одразу підбіг до Доула, схопив ганчірки і заткнув ними трубу.

— Що, в біса, ви робите, Доуле? — крізь зуби процідив він.

— Проста цікавість, — легковажно відповів Доул. Не звертаючи жодної уваги на злість Гаса, він підійшов до столу.

Нагорі знову почулося шуркання стільців та кроки, що наближалися до дверей. Ще мить — і залунав Чайковський.

Голдерсон захитав головою:

— Хто б міг подумати, що бути священиком — така цікава справа!

— Запам’ятай мої слова, хлопче. Якщо Елвіс не скочить на ті кістки, то хтось інший точно це зробить, — зазначив Доул.

— Гадаєш, є кандидати? — поцікавився Голдерсон.

— Та думаю оце, — сказав Доул, — я завжди думаю.

Гас знову сів за стіл, проте карт до рук не взяв. Було очевидно, що Доулова поведінка його засмутила. Він подивився на нас із Джейком, і його роздратування вилилося на нас:

— Я думав, ви збиралися йти.

Ми одразу почимчикували до виходу.

— Агов, хлопці, — Доул тримав карти в руці, — як ми і домовилися, згода? Немає потреби турбувати батька через звичайну дружню гру. Адже так, Гасе?

Гас змовчав, але його погляд чітко все нам пояснив.

Ми повернулися і мовчки зайшли в будинок. У питанні з Боббі Коулом та його окулярами ми залишилися на тому самому місці, де і раніше. Але справжня дивина таки трапилась у підвалі батькової церкви. Ми були разом із чоловіками, і тепер між нами з’явилася таємниця. Звісно, це було не на користь батьків, але те, що мені довірили стати частиною братерської змови, надзвичайно збуджувало й хвилювало.

Урешті-решт, Джейк заговорив, і стало зрозуміло, що його позиція значно відрізнялася від моєї.

— Нам не варто було слухати ту розмову. Це ж особисте, — мовив Джейк. Він сидів на дивані, витріщаючись у темний екран телевізора.

Я стояв біля заднього вікна і дивився на вкрите сутінками порожнє пасовище подружжя Свонів. В одній із кімнат світилося; можливо, то була спальня.

— Але ми ж не навмисне, — відповів я йому. — Цілковита випадковість.

— Але ми могли піти.

— Чому ж тоді ти цього не зробив?

Відповіді не було. У Свонів загасили світло, й темрява оповила будинок.

— Що робитимемо з дідом Денні? — поцікавився Джейк.

Я вмостився в м’яке крісло, де зазвичай сидів батько, коли читав.

— Залишмо це між нами.

Зовсім скоро повернувся тато. Він зазирнув у вітальню, де ми з братом дивилися телевізор.

— Піду скуштую морозива, — сказав він. — Хлопці, не хочете?

Ми погодилися, і вже за кілька хвилин нам принесли тарілки з гірками шоколадного морозива. Ми мовчки ласували солоденьким за переглядом серіалу. Доївши морозиво, ми пішли з тарілками на кухню, сполоснули їх і поставили поруч із раковиною. Потім піднялися до кімнати, батько сидів поруч з порожньою мискою. Він вимкнув телевізор і вмостився в кріслі, тримаючи в руках розгорнуту книгу. Коли ми йшли повз вітальню до сходів, він на мить відірвав погляд від читання і поцікавився:

— Бачив вас сьогодні біля церкви. Я подумав, ви хотіли поговорити зі мною.

— Та ні, — відповів я йому, — лише зайшли привітатися з Гасом.

— Ясно, — сказав тато. — Ну, і що він там?

Джейк стояв біля сходів, однією рукою він тримався за поруччя, права нога була на сходинці. Брат стривожено зиркнув на мене.

— Усе гаразд, — запевнив я батька.

Він кивнув, хоча новина його здивувала:

— Він виграв? — здавалося, батькове обличчя скам’яніло — жодної емоції.

Якби я був Джейком, то, швидше за все, одразу почав би заїкатися. Проте, зібравшись духом, я проковтнув подив і відповів: