Єжи Едігей - Операція «Вольфрам»

— Саме так і було, — визнав капітан Боргуліс. — Особисто я не дбав про свої речі, бо керував рятунковими роботами. Мої речі прихопив стюард, який забіг у мою каюту. Звісно, узяв він не все — забув магнітофон і касети з музикою, а також електробритву…

— Давайте повернемось до бортового журналу, — наполягав на своєму представник страхової компанії. — Де він знаходився в момент катастрофи?

— На капітанському містку, разом із картами, де був накреслений курс корабля.

— Там і залишився?

— Так. Я тоді не думав про нього. Є тут, звісно, моя вина, але, на мою думку, головне — це врятувати людей.

— Інші документи ви, однак, забрали, зокрема паспорти всього екіпажу, службову документацію та корабельну касу. Як це могло статися?

— Коли більшість екіпажу була уже в човні, до мене підійшов перший помічник і запропонував заступити мене. «Подумайте про себе, капітане, — сказав він. — І про нас, щоб ми змогли видати людям бодай по кілька доларів на квиток». Тоді я згадав, що в моїй каюті зберігається біля сорока тисяч доларів, усі документи й паспорти членів екіпажу. Я побіг у каюту і все, що було в сейфі, висипав на ковдру. Потім зав'язав її і повернувся на палубу, де лишався тільки перший помічник. На канаті ми спустили цей скарб у човен, прийняв його головний механік. Потім з корабля зійшов мій помічник, а вже коли він був у човні, я наказав йому порахувати людей, щоб, бува, хтось не зостався на кораблі. Але всі були на місці, і я також зійшов з «Куретаке-Мару».

— Чому ви не встановили зв'язку з Маврікієм?

— Ми, тобто і я, і судновласник, повідомили порт, що маємо пошкоджену машину і пливемо до них. Коли корабель утратив управління, ми багато разів викликали Маврікій, проте так і не змогли зв'язатися з ним.

— А чому ви одразу не попросили буксир?

— Корабель плив далі. Швидкість, щоправда, зменшилась до кількох вузлів, але ми сподівалися, що якось дотягнемо до порту. Адже в момент катастрофи до острова було не більше вісімдесяти морських миль.

— З корабля ви не могли встановити зв'язок, а з човна вам це вдалося одразу, — не угамовувався представник.

— Цього я не можу пояснити. Я не фахівець у галузі радіозв'язку. Може, то було явище затухання радіохвиль, характерне для островів вулканічного походження, до яких належить також Маврікій. А може, їхня радіостанція була пошкоджена або біля неї нікого не було. Обов'язки радіотелеграфіста виконував другий помічник. Можливо, він це якось пояснить.

— Чому нема списку членів екіпажу? Слід і їх допитати.

— Не обов'язково звозити увесь екіпаж туди, де зареєстрований корабель, — запротестував адвокат. — Фірма, яка орендувала «Куретаке-Мару», владнала всі фінансові справи тих людей. Допомогла їм також виїхати з Маврікію, де вони не знайшли б ніякої праці. То адміністрація порту повинна була одразу після аварії вислухати членів екіпажу. Звичайно, лише в тому випадку, якби виникла якась підозра щодо перебігу катастрофи чи неправильно організованих рятункових робіт. Але оскільки цю акцію спостерігали з гідроплана й додаткова допомога не була потрібна, то, мабуть, портова адміністрація вирішила не заслуховувати матросів. Та й навіщо, коли на місці капітан і всі його помічники.

Члени суду Морської палати підтримали капітана, а представник страхової компанії знову зазнав поразки.

Капітан Боргуліс мусив відповісти на багато запитань стосовно вантажу й способу розміщення його в трюмах. Він категорично заявив, що корабель не був перевантажений. Як повідомлялось у фрахтових документах, на корабель було прийнято шістдесят п'ять тисяч тонн руди, тоді як його тоннажність становила сімдесят тисяч. Те, що сипкий вантаж пересунувся на лівий борт, цілком зрозуміло і не суперечить законам фізики. Відколи корабель втратив управління, його розвернуло бортом до хвиль. Тут уже нічого не вдієш. Лише малі кораблі можуть урятуватися, викинувши дрейфові якорі, але не такий велет, як «Куретаке-Мару». Від ударів хвиль у правий борт вантаж пересунувся вліво, тобто на інший борт, що викликало дедалі більший крен.

— Але це не призвело до пробоїни, — не здавався представник «Ллойда».

— Крен корабля не був безпосередньою причиною катастрофи. Спричинив її удар «високої» хвилі. Сотні тисяч тонн води буквально привалили корабель. На щастя, ми завчасу побачили хвилю, й тому нікого не змило з палуби. «Куретаке-Мару» — то вже старий корабель, і він не витримав випробовування, яке занапастило не один іще більший і ще сучасніший корабель. Адже страховій компанії дуже добре відомі катастрофи, пов'язані з «високою» хвилею.