Єжи Едігей - Операція «Вольфрам»

— Два місяці — то замало. Двісті п'ятдесят тисяч — також замало. На світовому ринку ціни значно більші. Я ще муситиму заплатити за реєстрацію і податок.

— Кому ви це кажете, пане Габон? — розсміявся Ціммерман. — Не майте мене за малу дитину.

— А я прошу не рахувати мого заробітку. За ці гроші я добре напрацююся й увесь ризик беру на себе. А ви, сидячи за столом, без жодного зусилля заробите десятки тисяч доларів.

— Панове, досить сперечатися, — різко втрутився Фок.

— Ми не сперечаємось, — захищався ліванець. — У такій серйозній справі все треба з'ясувати заздалегідь, аби потім не було непорозумінь. Все мусить працювати як годинник.

— Міллер заплатить за оренду, починаючи з дня, коли екіпаж зійде на корабель, і по той день, коли залишить його. Гаразд?

— Гаразд. Але не по двісті п'ятдесят тисяч. Принаймні на сто тисяч більше.

— Пане Габон, не слід надто натягувати струни.

— То скільки ви даєте?

— Максимум — двісті сімдесят.

— Триста.

— Різницю розділіть наполовину, — запропонував Фок.

— Нехай уже буде. Знову я втрачаю.

— Але ж ви не витрачаєте ані цента.

— Зате може бути скомпрометована моя фірма.

— Ваша фірма не має жодного корабля, і купили ви її за кілька десятків тисяч доларів, — знову засміявся Ціммерман. — Кому ви очі замилюєте?

— Проте в цілому вона коштуватиме близько трьохсот тисяч. Я дав лише завдаток.

— Коли ви доплатите решту, колишній власник передасть вам два кораблі, які плавають під прапором компанії. Перше ніж зв'язатися з вами, я добре вивчив стан справ Ліверпульської суднової компанії.

— Ці два старі невеличкі корита розлетяться в морі на друзки.

— На цьому також можна заробити, — буркнув Фок.

— А екіпаж для суховантажу? — поцікавився Міллер. — То мусять бути надійні люди.

— Я знаю одного чоловіка в Піреї, — відповів Ціммерман. — Такий собі Літакіс. Він дооре знається на подібних справах. Літакіс підшукає нам капітана й підбере надійний екіпаж. Це річ проста. Головне — пропхати нашу справу в Кейптауні й уладнати все в Бразілії. Коли ви зможете вилетіти туди?

— Навіть завтра.

— Я повернуся на три дні в Роттердам, а на четвертий буду в Ріо.

— Гаразд. Отже, через чотири дні ви зустрічаєтесь у Ріо-де-Жанейро в готелі «Шератон».

— Якщо це потрібно.

— Така умова покупця, — Ганс Ціммерман підвівся, даючи зрозуміти, що нарада скінчилася. — Аби остаточно все конкретизувати, вдруге зберемося після того, як пан Міллер матиме контракт з африканцями. До того часу пан Габон підшукає відповідний корабель, щоб потім швидко купити його.

Коли двоє бізнесменів вийшли, Ціммерман, сміючись, мовив до товариша:

— Бачиш, з якими злодіями доводиться мати справу? Кожен з них намагається обдурити іншого. Тому я одразу визначив кожному його роль і межу заробітку.

— Вони й так зароблять багато, не маючи ані цента. Злодійство, та й годі!

— Ти також нічого не маєш, а заробиш, мабуть, найбільше. Серед вас я найбагатший, а мені перепаде найменший шмат із цього пирога. Хоч моя роль не така вже й мала. Я мушу диригувати вами, слідкуючи, аби не пересварилися завчасу.

— І ти не видаєш ані цента, хіба що на коньяк та лікери, які ми випили. І зовсім не ризикуватимеш.

— Який там ризик! Якщо ви матимете гроші, то можна знайти тисячу способів, аби цього ризику уникнути.

— Де нам знайти покупця, котрому ми офіційно продамо вольфрам?

— Я вже думав над цим. Гадаю, можна буде намовити японців. Зараз це високорозвинена країна, з якою навіть американці мусять рахуватися. Японці мають тісні економічні зв'язки з Бразілією, тому офіційні власті дадуть дозвіл на вивезення руди в Японію швидше, аніж будь-куди. Окрім того, шлях від гирла Амазонки до Японії пролягає біля Південної Африки. Це дуже полегшує справу.

— Маєш рацію.

— Коли ти повернешся з Бразілії і матимеш у кишені попередній контракт з африканцями, то відразу полетиш у Токіо.

В аеропорт їхало четверо чоловіків: Ганс Ціммерман, Антон Міллер, водій та особистий секретар Ціммермана — невідомо якої національності молодик атлетичної статури. Бізнесмени сиділи позаду, а секретар біля водія.

— Ти купив цей «мерседес» в Англії, бо, бачу, кермо з правого боку?

— Так зручніше.

Проминувши вузенькі покручені вулиці Стамбула, вони виїхали на автостраду, що вела прямо в аеропорт.

— Від самого порому за нами їде якийсь сірий автомобіль БМВ. Я вже давно слідкую за ним. У ньому сидить двоє чоловіків: в темних окулярах і насунутих на чоло кашкетах.