Юрій Сорока - Арахнофобія

Від несподіванки Барбара здригнулася – лише мить тому вона стояла сама й пила шампанське, випромінюючи сексуальність зрілої, досвідченої та розкішної жінки. І ось поряд стоїть він, той, кого запримітила вже досить давно, ще на початку церемонії, коли запрошені столичні й іноземні гості лише прибували, заповнюючи невеличкий простір площі восьмиметровими лімузинами й велетенськими позашляховиками, які приносили їх сюди й завмирали неподалік, очікуючи на своїх іменитих пасажирів.

– Насмілюся порушити вашу самотність, чарівна незнайомко, – приємним баритоном звернувся до неї молодик у смокінгу, галантно вклонившись. – Але я просто не в змозі не віддати шану вашій красі хоча б кількома ненав'язливими компліментами.

Барбара у відповідь одягнула на обличчя найкращу із своїх посмішок.

– Якщо вони справді ненав'язливі…

– Коли бачиш перед собою таку розкішну жінку, важко залишатися спокійним і ненав'язливим, але я готовий спробувати. Тож скажу лише єдине – у цих стінах нині немає жінки, котра була б рівна вам своєю красою, пані…

– Олександра. А як звертатися до вас?

Молодик ще раз уклонився і приклав руку до грудей.

– О, прошу вибачити мою недбалість, адже вона продиктована лише тим захопленням, що його відчув, помітивши вашу чарівну посмішку. Олександр Кравченко!

– Дивний збіг, – Барбара приховала посмішку й поглянула на молодика вологим поглядом. – Ви не отримували нагород і не вручали їх. Я можу поцікавитися, яким чином маю приємність познайомитися тут із вами?

Молодик недбало змахнув рукою і хотів щось сказати, але в цей момент у нього задзвонив телефон.

– Я перепрошую, пані Олександре, лише одна мить! Справи, все справи… – Він відійшов на крок і дістав слухавку. Кілька секунд слухав, після чого мовив неголосно, але так, що Барбара змогла почути.

– Так, Едику, я пам'ятаю про свою обіцянку. У мене є кілька цікавих сценаріїв. Мушу узгодити технічні питання, і будемо запускати в роботу. Так… Ну що ти, ми ж друзі! Звичайно. Ти ж знаєш, за нецікаві речі я братися не буду. Повір, якщо ми і вкладемо кошти, будемо мати річ, не гіршу від твоєї «Штурмової групи». Я обов'язково зателефоную тобі. Так. Не забувай: із мене полювання! Добре, вчинимо так, як і домовлялися. Буде добра нагода випробувати твій новий «Спрінгфілд». Нехай тобі щастить. Мушу вимикатися, позаяк неволю очікувати на себе найчарівнішу жінку у своєму житті.

Коли Олександр Кравченко повернувся до розмови з Барбарою, погляд її очей змінився. Тепер це не був грайливий погляд досвідченої левиці, котра помітила у своєму полі зору молодого, вродливого, але не здатного на полювання лева. Тепер цей погляд був поглядом бізнесмена, який заздалегідь прораховує користь від майбутнього ґешефту.

– Я мимоволі підслухала вашу розмову, Олександре. Я помиляюся чи ви розмовляли з Едуардом Розділовським?

– Ви знайомі з ним? – ще ширше посміхнувся Кравченко.

– Особисто – ні. Але хто ж у цій залі не знає таку людину, як Розділовський? Обіцяєте познайомити мене з ним?

Кравченко розсміявся, демонструючи міцні білі зуби.

– Якщо ви полюбляєте полювання на велику дичину, то навіть у цілком неофіційній обстановці.

Барбара посміхнулася у відповідь.

– На велику дичину? А що, цікаве заняття…

– Надзвичайно. Едик просто в захваті від полювання на ведмедів, вепрів і решту лісових богатирів.

– А ви вмієте заінтригувати жінку. Людина, для якої Едуард Розділовський – просто Едик, це зовсім не пересічна людина!

– І ця людина в захваті від вашої краси, – Кравченко манірно підніс випещену руку Барбари до вуст і поцілував її. – Я не зможу вибачити собі, якщо відпущу вас без вечері у менш людному місці.

– А це що таке? – з обличчя Барбари миттєво зникла посмішка, залишаючи повний зарозумілості погляд. – Я схожа на жінку, котра заслуговує на подібні натяки?

Кравченко не розгубився.

– Лише вечеря в гарному ресторані! Повірте, Олександр Кравченко ніколи б не дозволив собі непристойність у присутності жінки, подібної до вас! Прошу, змініть гнів на милість.

Барбара прощаючи усміхнулася.

– Я подумаю над вашою пропозицією, а ви мусите довести, що заслуговуєте на мою увагу.

І Олександр Кравченко довів, що він дійсно галантний кавалер і цілком заслужено може бути наділений увагою світської левиці. Він був куртуазним та оригінальним. Він був дотепним і веселим. Він був уважним і запопадливим. Одним словом, перед Барбарою Красовською, жінкою, котра звикла рахувати свої перемоги над чоловіками десятками, постав черговий грошовитий бовдур, який після недовгої обробки погодиться на все, що вона йому запропонує. А проводити таку обробку Барбара вміє. Так, вона докладе максимум зусиль. Перевершить навіть саму себе, але поверне собі те, що втратила минулого разу. І їй зовсім не буде шкода цього білявого красеня, як не було жаль тих, попередніх. А за що їх жаліти? Мерзенні покидьки, які дивляться на жінку лише як на об'єкт сексуальних домагань або на служницю, котра повинна догоджати їм, готувати їжу і прати білизну. О, вона достатньо помстилася всім тим самцям, які мали сміливість відчути свою перевагу над нею. І мститиметься й надалі. І житиме за їхній рахунок. Хто сильніший, той має на це право. Тим паче, якщо сильніший – тендітна жінка, обділена фізичною силою за законами природи.