Джорджо Щербаненко - Тенета зради

Все ще страждаючи від розливу жовчі, Ентоні зв'язався з Римом і передав: «Бх і Бк — цілком надійні люди, це довели кілька місяців співпраці з ними». Відповідь була така: «Більше не виходимо на зв'язок. Небезпечно для вас. Сподіваємося зможете дістатися зону 4». І вони дотримали свого слова; хоч як Паані старався, а з Римом зв'язатися більше не пощастило.

Коли йому полегшало, він аж здригнувся, але здригнувся не від страху — капітан Паані не вірив і ніколи б не повірив, що Аделе й Турідду — зрадники; він здригнувся від люті. Ось чому в американців ніколи не буває справжніх і щирих друзів, думав він, адже коли їм трапляються такі люди, як Аделе й Турідду, американці їм не довіряють і вважають їх зрадниками. Звичайно, йому вистачило розуму нічого не казати ні Аделе, ні Турідду, але обоє вони відчули: щось не гаразд, — і Аделе, щоб дізнатися, що, власне, сталося, зробила останню спробу затягти його до ліжка. Це було вночі перед Різдвом; сподіваючись скористатися святковим настроєм, вона без угаву розпитувала в нього про дружину та маленьку Сюзанну, якій саме сповнилося сім років, потім намовляла його пити і навіть, прикинувшись, ніби їй погано, сповзла додолу, чекаючи, що він її підтримає і обніме. Але знову спіймала облизня. Серед небагатьох речей, які капітан Паані замовчав перед Аделе, були чотири змінні коди для шифрування повідомлень і умовний сигнал, без якого повідомлень із Рима не передавали. А також те, що він приховав ще майже півмільйона.

Тоді Турідду Сомпані збагнув, що таки щось трапилося: Тоні більше не користувався рацією, здавався втомленим, говорив мало і дедалі часто лежав на канапі поруч з Адёле й дивився, як вона плете; і Розумник Турідду Сомпані здогадався, в чому причина: з Рима йому, мабуть, шепнули щось таке, що посіяло в нього підозру.

Якщо це так, то золотоносна жила, ім'я якій Ентоні Паані, для них повністю вичерпана. Проте тільки з одного боку. Настав час використати її з іншого боку.

Вранці 30 грудня 1944 року Турідду Сомпані подався на вулицю Санта-Маргеріта; у досьє був знімок готелю, до якого він увійшов і почесними гостями якого були німецькі військові та гестапівці.

30 грудня пополудні перед віллою на вулиці Монте Роза зупинилась німецька вантажівка; у досьє був знімок вілли; вона мала імітувати замок Мірамаре у Трієсті, хоч на обох її поверхах було лише вісім кімнат. Того року зима видалася напрочуд м'яка, тепла; навіть у грудні світило сонце, а з дерев ще не поопадало все листя; здавалося, це не грудень, а середина жовтня.

З вантажівки зіскочило двоє солдатів, двоє в цивільному і один офіцер; вони швидко ввійшли до вілли (ворота, хоч як дивно — дуже дивно — були лише причинені, так само, як і вхідні двері; і це в часи, коли навіть собаки замикали на ключ свої буди) й заарештували Аделе Терріні, Турідду Сомпані і, звичайно ж, капітана Ентоні Паані.

Однак навіть найспритніші зрадники — саме тому, що вони зрадники, — страшенно тупі, тому капітана Паані, крім арешту, чекало ще одне відкриття, яке пролило море світла в рожевуватій темряві його ілюзій: один із двох німців у цивільному, ледве ввійшовши до кімнати, де був він, Ентоні, з Аделе, кинувся до нього, обмацав край светра, якого йому по-жіночому самовіддано сплела Аделе-Надія, знайшов сховані у крихітній кишеньці дві капсули з ціаністим калієм і забрав їх.

Про те, що в светрі сховані дві капсули, знали лише троє людей: він, Аделе й Турідду; дарма що худорлявий молодик із гестапо вдавав, ніби знайшов ті капсули під час обшуку випадково; така груба фальшивка не пройшла повз увагу американця, хоч вони й мали його за дурня.

Усіх трьох відвезли до готелю на вулиці Санта-Маргеріта і тут їх, згідно зі сценарієм комедії, режисером якої був Розумник Турідду, розділили. Капітана Паані допитували досить спокійно; два синьйори в цивільному, що провадили допит, були недурні й утомлені; вони, либонь, уже не вірили в секретну зброю і вочевидь більше думали про те, як їм дременути на якийсь спокійніший континент, приміром до Південної Америки, ніж про те, як їм витиснути вже нікому не потрібну інформацію зі скромного піхотного капітана, нашвидкуруч перекваліфікованого на таємного агента.

Спершу капітан Паані, який більше страждав від розчарування, ніж від свого скрутного становища, вдавано чинив опір їхнім солодким словам, та після кількох ударів та стусанів, коли зрозумів, що ці телепні йому повірять, сказав правду — всю правду, нічого іншого, крім правди: чотири змінні коди, умовний сигнал для передач, а також розташування розвідувальних груп та партизанських загонів. Якби він сказав усе відразу, йому б не повірили; говорив він без жодних докорів сумління, адже це однаково нікому пошкодити не могло: оскільки про зраду його повідомили, то Рим, мабуть, попередив і всіх тих, кого він знав, тому німці нікого не схоплять; не зможуть вони й передавати фальшиві донесення за допомогою цих кодів, адже Рим уже не підтримує зв'язку з розвідувальною групою капітана Паані.