Олесь Ільченко - Смертельний круїз

— Візьми себе в руки, — пильно подивився йому у вічі Андрій. — Це вже не жарти. Людина в морі!

— Ви забуваєтеся, Ігорю Олеговичу! — суворо сказав Микола. — Пропала людина! Команда, судно зобов’язані відшукати його!

— Та ну його на фіг, цього придурка! — роздратовано мовив Ігор. — Він усе життя мені щось псував! Боже, навіщо я його запросив? Отже, наказую: повний уперед, капітане!

— Під час плавання лише я віддаю тут накази! — розсердився Микола. — Є закони писані й неписані! А мій обов’язок як капітана…

— Я хазяїн яхти, — заявив Ігор, — я і командую! Крапка!

— Ось тут ви помиляєтеся! — капітан чітко вимовляв кожне слово. — Я маю законне право заарештувати людину, яка бунтує проти капітана на судні! Ми зобов’язані обшукати, пройти ділянку моря і знайти Максима!

— Послухай, Колю, — зловісно глянув на капітана Ігор.

Але слова Ігоря перервав якийсь страшний, неначе приглушений крик, що долинув знизу, десь від кают-компанії. Усі здригнулися і, не змовляючись, побігли на голос.

Посеред кают-компанії, де вчора ввечері сиділи всі гості разом з Ігорем і Настею, стояв стюард Михайло — той, що вранці подавав сніданок, обслуговуючи всіх за столом. Переляк змінив обличчя матроса, той тремтів і вказував кудись на підлогу між розкішними шкіряними диванами.

— Я випадково… — збиваючись, говорив Михайло. — Йшов і зазирнув сюди…

— Та що ж там, чорт забирай! — кинувся до диванів Ігор.

Лише в цю мить усі нарешті побачили, що між диванами в неприродно виструнченій позі лежить, наче спить, обличчям униз, Настя.

— Настю! Що?! — закричав Ігор.

Він перевернув дівчину обличчям догори, але вона не подавала жодних ознак життя. Ігор, мов у лихоманці, трусив її, заглядав у вічі, шукав пульс… Марно. Голова Насті безсило бовталася, руки опускалися…

— Схоже, вона мертва, — безбарвним голосом сказав Микола.

— Ні, ні! — обіймав тіло Насті Ігор, і сльози котилися по його щоках. — Не може бути! Вона знепритомніла, просто знепритомніла!

Оксана заплакала спочатку тихенько, потім — страшно, неначе завиваючи, і цим ще дужче лякала всіх. Наталя спершу заціпеніла, а потім здушено заридала у Сашка на плечі. Той, приголомшений, стояв, не знаючи, що робити, як бути. Андрій мовчки вглядався в обличчя Насті, не в змозі повірити в побачене. Михайло тремтячими руками намагався поправити свій кітель…

— Дайте, я її огляну, — похмуро запропонував чи наказав комусь капітан.

Микола уважно вдивлявся в обличчя Насті, й нерозуміння того, що відбулося з нею нещодавно, відбивалося у нього на лиці. Він помітив на шиї Насті маленьку цятку, крихітний прокол, неначе від жала бджоли чи заштрика шприца. Продовжуючи огляд Насті, Микола раптом помітив на своїй руці якусь темну пляму — він забруднився об костюм дівчини: збоку, на талії, була масна пляма. Капітан ледве зміг витерти руку хусточкою, яку дістав з кишені.

Поки Микола, зціпивши зуби, обстежував тіло Насті, Ігор у шоковому стані опустився на сусідній диван. Григорій сердито й похмуро дивився на капітана… Дівчата плакали, а Сашко і Андрій намагалися їх якось підтримати…

— Жодних ознак насильства, — нарешті повідомив капітан. — Дивна цятка на шиї. Незрозуміло. А на її костюмі пляма від машинного мастила. Михайле, ти коли… побачив… виявив тіло?

— Ну, просто зараз… — розгублено відповів матрос. — Я не пам’ятаю точно. Зайшов прибрати келихи, бачу — лежить. Я злякався, хотів покликати вас, а з горла — крик якийсь замість слів… І все.

— Гришо, ось мій наказ, — рішуче мовив капітан. — «Наяда» змінює курс і йде до найближчого порту. Дві надзвичайні події на борту — то вже переходить усі межі… Оглянь уважно нижню палубу, машинне відділення… Звідки на костюмі Насті взялося мастило? Вона що, спускалася туди, вимазалася, а потім повернулася до кают-компанії й померла? Все це дуже дивно…

А тебе, Михайле, заарештовано. Поки поліція не розбереться, будеш зачинений у каюті.

— Та ви що?! — перелякався Михайло і закричав істерично. — Подумали, що я!? Я не вбивав її!!! Не чіпав! Я лише тіло знайшов!

— Уб’ю! — кинувся до Михайла Ігор, не контролюючи своїх дій.

Він накинувся на стюарда, і вони почали битися. Михайло та Ігор впали на підлогу, не відпускаючи один одного. З розбитого носа Михайла вже струменіла кров. Оксана й Наталя з криками відскочили подалі від живого клубка тіл двох чоловіків, але Григорій з Миколою нарешті скрутили Михайлові руки. Сашко з Андрієм тим часом змогли міцно затиснути між собою і втримати Ігоря. Нарешті капітан і Григорій повели Михайла геть, міцно тримаючи його.