Стивен Кинг - Зелена миля

Він побачив, що я відмикаю його камеру, і очі звузилися. Побачив, що Брутал в одній руці тримає револьвер, а в другій — кийка, і очі стали ще вужчими.

— Зайти-то ви можете на своїх двох, але отсюдова вас винесуть, Малюк Біллі вам це гарантірує, — повідомив він нам. Його очі перебігли на мене. — А ти, старе луб’я, і не думай на мене націпити свою сороченцію.

— Не ти тут правила встановлюєш, — сказав йому я. — Накажемо стрибати, стрибнеш. Ти мав би про це знати, але, здається, ти надто тупий, до тебе не доходить. Нічого, допоможемо.

Відімкнувши двері, я потягнув їх убік на рейках. Вортон відступив до ліжка, досі теліпаючи членом, що виліз у розпоріху штанів, простягнув до мене руки долонями догори й поманив пальцями.

— Ну підходь, старе йобане курво, — сказав він. — Буде тобі ща урок, я вас всіх навчу. — Його погляд перемістився на Брутала, і чорнозубий посміх тепер призначався йому. — Підходь, здоровило, ти перший. Не підкрадешся цей раз з-за спини. І пукавку сховай, сьоравно не стрельнеш, кишка тонка. Поговорим, як мужик з мужиком. Побачим, хто кого пе…

Брутал зайшов у камеру, але не в бік Вортона. Переступивши через поріг, він відійшов ліворуч, і звужені очі Вортона розширилися, бо він побачив, що на нього націлений пожежний шланг.

— Е ні, — хитнув головою Дикий Білл. — Е ні, ви не…

— Діне! — закричав я. — Давай! На повну!

Вортон вистрибнув уперед, і Брутал влучно приклав йому кийком — саме такий удар у мріях ввижався Персі, я в цьому не сумніваюся, — по лобі, прямісінько над бровами. Вортон, який чомусь думав, що ми ніколи не мали проблем, поки не з’явився він, упав на коліна. Його очі були розплющені, але невидющі. Коли вдарив струмінь води, Гаррі аж заточився на крок назад, такий потужний він був, та потім втримався, твердо тримаючи в руках насадку, цілячись нею, як із пістолета. Вода влучила Дикому Біллові Вортону в середину грудей, розвернула його впівоберта й загнала під ліжко. Далі по коридору Делакруа скакав з ноги на ногу, пронизливо квохчучи й кленучи Джона Коффі, вимагаючи, щоб він негайно встав і подивився, що там відбувається, хто перемагає і як тому gran’ fou [38] Дико божевільний ( фр. ). новенькому подобається душ Шарко. Джон не відповідав, просто тихо стояв у своїх закоротких штанях і тюремних шльопанцях. Одного побіжного погляду на нього мені вистачило, щоб спостерегти той самий незмінний вираз обличчя: смуток і безжурність водночас. Скидалося на те, що він усе це вже бачив раніше, і не раз, а тисячі разів.

— Вирубай воду! — крикнув через плече Брутал і поспішив уперед. Підхопивши напівнепритомного Вортона під пахви, він витягнув його з-під ліжка. Вортон відкашлювався й булькав. З рани на лобі, там, де Бруталів кийок розітнув шкіру, сочилася тоненьким струмком у сторопілі очі кров.

Ритуал із гамівною сорочкою в нас із Бруталом був відпрацьований до дрібниць; ми вдосконалили його, як пара танцівників із водевілю відбиває степ. І час від часу ця практика давала свої плоди. Як-от зараз. Брутал посадив Вортона рівно і скерував до мене його руки, наче дитина, що піднімає руки ганчір’яній ляльці й простягає їх уперед. Свідомість лише починала просочуватися в очі Вортона, розуміння того, що відбиватися він має зараз, інакше буде вже запізно, але дроти, що з’єднували його мозок і м’язи, досі були виведені з ладу, і перш ніж він устиг їх поремонтувати, я насадив рукава сорочки йому на руки, а Брутал позащіпував застібки на спині. Доки він вовтузився з ними, я взяв поворозки на рукавах унизу, поклав руки Вортона одну на одну і зв’язав зап’ястя разом за спиною двома полотняними шворками. Вигляд у нього став такий, наче він сам себе обіймає.

— А щоб ти скис, опудало здоровецьке, як вони робити з ним? — верещав Делакруа. Я чув і попискування Містера Джинґлза, наче він теж хотів знати.

Прибіг Персі. Мокра сорочка прилипла до його тіла внаслідок борюкання з краном, обличчя аж світилося від збудження. За ним прийшов Дін, з намистом брунатних синців довкола шиї і значно менш схвильований.

— Підйом, Дикий Білле, — сказав я і смикнув Вортона, ставлячи його на ноги. — Ніжками туп-туп.

— Не називай мене так! — пронизливо завищав Вортон, і ми вперше побачили справжні почуття, а не камуфляжні плями розумної звірини. — Дикий Білл Гікок [39] Джеймс Батлер Гікок (1837–1876), більш відомий як «Дикий Білл» Гікок — народний герой Дикого Заходу. Часто прибріхував, вигадуючи історії, які буцімто сталися з ним у житті. Загинув від пострілу в спину під час гри в покер. не був рейнджером! Ніколи не йшов на ведмедя з мисливським ножем! Село копівське, його якась п’янига в спину мочканула, бо сидів сракою до дверей!