Андрій Новік - Останній спадок

— Buon giorno, bella signora , — відповів на привітання водій, заговоривши далі англійською, — гарненька американочка в найгарнішому місті Італії. Ласкаво прошу.

Італієць приязно всміхався, продовжуючи лежати на напіввідкинутому сидінні. Очі він ховав за темними окулярами, а головою впирався в складені замком на потилиці руки.

— How did you?.. [36] Як ви?.. ( англ. ) — Мелані не знала, чому дивуватися — позі водія чи його здогадці, що вона зі Сполучених Штатів.

— L’accento … акцент виказує вас. Я щодня вожу американців, англійців, клятих французів і німців, тому за метри відчуваю, хто звідки.

— Ваша правда — я з Нью-Йорка.

— Без багажу? — Водій озирнувся в пошуках хоч якоїсь сумки, з якими зазвичай втрамбовуються до авто туристи.

— Я лише на день.

— Чудово! — Чоловік підвівся, повернув сидіння в сидяче положення й завів свою «альфу». — Куди прямуємо?

— На Piazza Alfonso , будь ласка.

— О, cattedrale metropolitana di Santa Maria degli Angeli . Неймовірний собор. Римські й близько не такі. Ви, синьйоро, щойно зайдете досередини — занімієте від його давньої краси.

Мелані зігнорувала зачіпки до бесіди. Хоч водій і був приязний чоловік середнього віку, не позбавлений шарму, як і більшість італійців, але вона прагнула тільки спокою, аби зібратися з думками. Жінка дістала із сумочки дзеркальце й оглянула темні кола під очима. Останні дні вона просто існувала, сон утікав від неї, гнаний фото й відео з архіву. Відтепер усе залежало від її витримки, упевненості у власних силах. Мелані й досі не вірилося, що вона зважилася на цю поїздку, але відступати тепер було пізно. Кілька мазків тональним кремом — і американка набула вигляду сповненої сил синьйорини.

Поїздка від залізничного вокзалу до Piazza Alfonso здалася коротшою, ніж того хотілося. Думки так і залишились розпорошеними по куточках свідомості. Вузькі вулички зі старою архітектурою та без звичної для нью-йоркських вулиць метушні припали Мелані до душі, і на мить їй забаглося зостатися тут назавжди. Виходити щоранку на балкон маленької квартирки, відчувати на губах солоний присмак моря, підставляти обличчя теплому сонцю й абсолютно нічим не перейматися. Та це тільки мрії. Вийшовши з таксі, американка розрахувалася та рушила в бік Катедрального собору.

Собор Святого Матвія — одного з чотирьох євангелістів, чиї рештки потрапили до міста 954 року, аби тепер покоїтися в склепі під головним вівтарем, — кликав ступити на монументальні сходи біля головного фасаду. Від колишнього, ще до реставрації, вигляду собор зберіг тільки фігури в основі порталу — лева та левицю з левеням. Існувала легенда, що під час одного із сарацинських набігів статуї левів ожили й заступили ворогам вхід до храму. Від самого вигляду кам’яних фігур жінці перехопило подих: очі немов живих тварин із німою підозрою проводжали її аж до вхідної брами.

З південного боку самотньо п’ялася в небо дзвіниця. Невелика циліндрична вежа височіла над чотирма квадратними ярусами. La cattedrale metropolitana di Santa Maria degli Angeli вважали храмом різних архітектурних стилів, результатом змішання примх архітекторів різних віків.

Вона збігла сходами нагору та ввійшла досередини. У сповненому мирної тиші внутрішньому просторі храму налічувалося три нави [37] Нава (від лат. navis — корабель) — поздовжня або поперечна частина простору споруди, що розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою. . Жінка невпевнено рушила досі збереженим мозаїчним покриттям уперед і обійшла бічні капели з вівтарними образами. Де-не-де на чорних сучасних стільцях, поставлених майже по всьому молитовному храмі, умощувалися бабусі й дідусі, які, ледь ворушачи губами, про щось молилися. На вході крутилися троє туристів, які безтямно фотографували інтер’єр, а закінчивши, одразу вискочили на парку вулицю. У першому ряді, схиливши голову, наче на когось очікуючи, сидів священик.

Підступивши до отця, жінка присіла поряд. Нервово мовчала. Тиша та храмові запахи заспокоювали, але не зовсім. Від передчуття розмови пришвидшилися серцебиття й дихання.

«Господи…»

— What have you decided, padre? [38] Що ви вирішили, отче? ( англ. )

— Доню, ти в храмі Божому. Невже це так важливо, аби тут порушувати таку тему?

— Не можна зволікати, — у затишній атмосфері повіки сонливо змежувались, але свідомість не дрімала, — я прилетіла сюди аж із Вашинґтона. Тільки заради вас, отче. Прошу, не відмовляйте.