Антон Мухарский - I am not Russia - неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман

— Овва, чи не забагато мені честі? Адже я простий лицедій. Акторішко, що за копійки грає в театрі та крутить гопля сокиркою, аби заробити трохи грошенят на свої недолугі розваги на кшталт випити пива чи спокусити красиву дівчину свіжими морепродуктами.

— Не обмовляй себе. Не принижуй своїх чеснот. Тобі це не личить. Ти був, є і залишишся Воїном. Та оскільки сучасний театр воєнних дій перенесено в гуманітарно-культурну та інформаційну сферу, то воювати тобі прийдеться саме на цих фронтах. Сподіваюся, ти вже достатньо підготовлений, аби пізнати істину?

Наставник на мить замовк, глянувши мені просто в очі, так пильно, що я мусив опустити очі долу, поштиво схиливши перед ним довбешку.

— Істина, яку пізнала людина, перестає бути істиною, бо людині пізнати істину неможливо, — видихнув він слова, як вітер здуває з гілки пелюстки квіту сакури.

— Так і знав, — приречено кивнув я головою. — А «якщо абсолютної істини нема, то істина у кожного своя...», зазвичай так продовжують цю фразу різні феміністки та підараси.

— Абсолютно правильно, — погодився старий. — Але абсолютна істина все ж існує!

— І в чому ж вона полягає, Вчителю?

«Всі підараси — люди. Але не всі люди — підараси!»

Я довго мовчав, намагаючись осягнути безмежність цих слів.

— І наостанок... — Наставник погладив голуба по білосніжній голівці, — ніколи зайвий раз не вийобуйся, коли з тобою розмовляє старший. Бо тільки той, хто не вийобується, а тяжко щодня працює над самовдосконаленням, здобуває перемогу.

Я був ошелешений! До цієї миті Наставник ніколи не вживав обсценну татаро-монгольську, чи то пак московитську лайку.

— Під час бойових дій не тільки можна, а й треба порушувати канони і правила, виводячи деякі речі зі стереотипу сприйняття, — наче рентгеном просвічував він мене. — Будь непрогнозованим і непередбачуваним. Не геройствуй, коли перед тобою відвертий гопник з ломакою. Відволічи його увагу смішним анекдотом про гуцулів і йобни проміж роги. Пурхай, як метелик, жаль, як оса. Дій на випередження і перемагай! То чи готовий ти зустрітися з ворогом і перемогти його?

— Так, Наставнику, я готовий.

— Ну то вперед!

Забилися, залопотіли крила білого голуба. Здавалося, що птах пурхнув мені прямо в обличчя. А коли знову відкрив очі, то на пошарпаному зеленому табуреті переді мною сидів містер Мак-Лох.

За його спиною майорів плакат з Майком Тайсоном, а білий голуб вільно розгулював по вузенькому столику, притуленому до протилежної стіни, час від часу апетитно покльовуючи тюремний рис з металевої тарілки.

— Так оце і є твоя відповідь? — протягнув мені Мак-Лох червону візитівку, зі зворотного боку якої було намальовано товстий хуй з чітко окресленою голівкою та мохнатими яйцями, як його зазвичай малюють підлітки в підручниках.

— І що ти хотів цим сказати? Що ти відмовляєшся від моєї пропозиції про співпрацю?

— Відмовляюся, — відрізав я суворо.

— Не треба бути таким категоричним. Скажи краще, що ти думаєш про це?

Він випорпав з невеликого шкіряного портфельчика і протягнув мені пачку фотографій, де було зображено трупи людей, поруч з якими стояли добре знайомі мені пляшки зі «Столичною» горілкою.

— Майже на всіх пляшках знайдено відбитки твоїх пальців. Це пожиттєве ув’язнення, синку.

Це був сильний хід з його боку. Але я, витримавши удар, перейшов в атаку:

— Горілка моя. Але ви прекрасно знаєте, що отруту в пляшки залили гомики у майках «Eton high school», які купили в мене прекрасний чистий продукт за фальшиві гроші. Адже гомики, міс Космо, синюшна пані з жабою, чумні привиди і пан у тюрбані — всі вони пов’язані з вашою бандою. Гадаю, що вправні британські детективи швидко виведуть весь цей цирк на чисту воду. І, повірте, я зі своїми друзями докладу до цього всіх зусиль.

— Хто тобі то сказав? Наташа? Ця російська курва?

— Нічого подібного. Я отримую інформацію з інших джерел, — вирішив узяти його на понт, але старий протягнув мені ще один папірець.

— Це вже готове рішення сьогоднішнього суду, який відбудеться о дев’ятій ранку. Три місяці в загальному слідчому ізоляторі без права внесення застави. Потім суд, вирок і пожиттєве. І повір, я зроблю все можливе, аби місцеві урки розірвали тобі зад на німецькі прапори в першу ж ніч твого перебування у місцевому санаторії для невдячних акторів зі Східної Європи.

Удар прийшовся нижче пояса. Я не сумнівався, що зі своїми зв’язками Мак-Лох виконає подібну обіцянку. Крити не було чим.