Світлана Клімова: Ті, кого немає

Тут їй спало на думку глянути на розклад.

Вона знову підвелася й пішла до службового купе – маршрутна інформація висіла на протилежній стіні, біля кип’ятильника. Остання зупинка перед кінцевою – дві хвилини. Звідти можна за годину-півтори дістатися додому на електричці або автобусі.

Вона не пам’ятала, скільки пролежала, вкрившись із головою. Кілька разів долинали голоси та кроки в коридорі, однак це її вже не стосувалося, – вагон починав жити ранковим життям.

Коли стало світати, Августа зібрала й склала обидві постелі – свою і Смагіна, скачала матраци й закинула їх на другу полицю. Дістала сумочку-клатч із косметикою, не дивлячись у дзеркало підфарбувала губи, розчесала волосся і, секунду повагавшись, розтерла краплею парфумів ліву скроню, яка тупо й невпинно нила. Допила залишки мінеральної й натягла куртку.

Потяг почав обережно сповільнювати хід. Августа перекинула ремінь своєї сумки через плече й поволі вийшла з купе. У коридорі, як і раніше, було порожньо, у провідників – замкнено. Вона мимохідь торкнулася долонею кип’ятильника – холодний. Наступної хвилини потяг смикнувся й завмер. Двері робочого тамбура залишилися замкненими, і їй довелося перейти в сусідній вагон.

Вона спустилася сходами на безлюдний перон невеликого вокзалу, наділа темні окуляри, глибоко вдихнула вологе повітря, у якому змішувалися запахи креозоту, шаурми й тополевого листя, і пішла геть, поглядаючи на сірувате рване клоччя досвітніх хмар. На станційному годиннику була за дві хвилини п’ята. Позаду молоденька провідниця, схожа на мишку-альбіноску, азартно жестикулюючи й мерзлякувато щулячись під легким форменим піджачком, про щось жваво розмовляла з високим хлопцем у залізничній формі з нашивками помічника начальника поїзної бригади.

Обоє не звернули на Августу жодної уваги.

Немов у цьому примарному потязі її ніколи й не було.

Андрій Клімов і Світлана Клімова вперше стали співавторами ще в далекому 1994 році. Відтоді побачили світ понад 20 книжок прози, які мали успіх у читачів. Це, перш за все романи «Пастка гірша за смерть», що витримав п’ять видань, «Ангельський концерт» і «Таємниця старого особняка («Автограф»)», що увійшов у шорт-лист номінації «Краща українська книга – 2009». Ще один роман – «Моя божевільна» – був удостоєний Премії НСПУ імені В. Г. Короленка.

Андрій народився в Білорусі. Із 1957 року живе в Харкові. Навчався в Харківському державному університеті, на сценарному факультеті ВДІКу, 1985 року закінчив Літературний інститут ім. Горького, працював редактором у різних видавництвах. Починаючи з 1990 року опублікував ряд оповідань у щотижневих виданнях, а також прозову збірку.

Світлана народилася в Харківській області. Закінчила Літературний інститут ім. Горького в 1987 році. Працювала художником-декоратором, бібліографом, завідувачкою відділом Харківського літературного музею, редакторкою. У 1990 році опублікувала в журналі «Літературне навчання» повість «Автобіографічний роман».

Усі подальші книжки були написані Андрієм і Світланою разом.