Марія Матіос: Чотири пори життя

Мені ще ніколи не було так легко і весело. Жодне вино, жодне солодке слово і найдурманливіші обійми в земному житті не дали мені такої веселості. Там я була навчена страждати, навіть засинаючи на чоловічій руці, за що сама себе потайки називала мазохісткою. А тут я пливла в невідомість, радіючи невідомості, як дитя.

Усе, усе довкіл розчинилося в прозорому ефірі:

і святий Миколай із його сумними очима і не менш грішними, ніж мої, думками,

і переливи ангельського саду,

і дзюркіт фонтанів,

і моя боязкість,

і моя сміливість.

Усе зникло, ніби ніколи й не існувало.

А я пливла вище, де щось безмовне, але надто лагідне, тихо шелеснуло: «Це дванадцятий сад».

І враз я з подивом і захватом збагнула: це мій Тато впускає мене до себе. Я чула його обійми. Він пригортав мене, як пригортають наречену в моторошній тиші весільної ночі; як пригортають знайдену в океані безглуздя і безуму самотню жінку, що розтає на світанку сирим, хлипливим туманом і зникає у вирії днів, як у смерті, ніколи більше не тривожачи нічого, окрім нечастих спогадів у темені ночі.

Я хотіла розплющити очі, щоб побачити, який він, той, що дихав приязню і любов'ю на мене.

Однак я не шкодувала, що не мала їх.

Радість не потребує очей.

Якби моя воля, я була би півжиття прожила із заплющеними очима, в темряві лагідних рук і палючих цілунків.

Але те, чого мені не вистачало там, я надолужувала в цю мить, коли солодке дихання уповивало мене безвольними пеленами могутнього чоловіка.

Могутнішого я ніколи не знала. Я чула, що він любить мене всією душею. О, він любив мене понад усе… Я тут була його нареченою, його дівчинкою і дитиною. Він тріпотливим диханням приміряв до моїх податливих крил фату.

І я попливла йому в руки — чиста, безвольна, легка, звільнена від забрал і шор, від страждань і самоз'їдання, — і нарешті вже не самотня.

Я хотіла віддатися йому. Без пристрасті — лише з ніжністю і послухом, підкоряючись його волі останньою пір'їною відродженої ним душі. Я хотіла висушити океани всіх своїх колишніх сліз і болю і сказати йому, що я нарешті щаслива.

Але за його брамою голосу уже не чутно нікому.

Дюссельдорф — Чернівці,

1995 рік

Life vest under your seat (англ.) — рятувальний жилет під сидінням.

Ґата (рум.) — кінець, все.

Кол нідрей (іврит) — молитва «Усі присягання».