Олександр Ірванець - Загальний аналіз (збірник)

Сон уже остаточно злетів з тебе. Ну добре, ти справді у Львові. Із цим ще можна якось змиритися, хоча тут теж багато незрозумілого. Але ти не тільки у Львові, ти ще й у лігві, чи як це назвати – у печері – чаклуна?!

Пан Юзьо вчергове прочитав твої думки.

– Ви си тільки не хвилюйте! – заспокійливо підніс він руки. – Я вам нічого поганого не зроблю. Я вже все зрозумів, ви є звичайний чоловік, рядовий обиватель, середньостатистичний громадянин, як то часом називають у газетах. І ви не мусите боятися. Я на вас не застосовуватиму жадних чарів. Та й, чесно кажучи, я не є чаклуном. Я тут усього лиш сторожую ночами. І описую наявні експонати. Складаю повний каталог.

– Усе одно мені важко віриться… – зізнаєшся ти.

– Но, бачите, у житті часом трапляються події, у які важко віриться. – Пан Юзьо знову сідає прямо перед тобою й пильно дивиться тобі в очі своїм добрим, ласкавим поглядом. – Але можете мені повірити: усе то діється з вами насправді. А показати вам ті свої деякі екземпляри я мусив, щоб попросити про одну послугу.

– Яку послугу? – Ти видихаєш це запитання з острахом, хоча щосили намагаєшся тримати себе в руках.

– Цілком дріб’язкову послугу. То вам майже нічого не вартуватиме. Принаймні ви відпрацюєте й ту філіжанку кави, і це тепле приміщення, у якому можете перебути негоду, – у голосі пана Юзя зазвучали нотки правдивого галицького меркантилізму. – Бо в світі нічого не буває задармо, – Він помовчав і, мабуть зрозумівши, що вразив тебе жорсткістю своїх вимог, додав після паузи: – Але то ще не все. Якщо ви погодитеся, я беруся також доправити вас назад, у Київ. І зроблю то швидко й безкоштовно. То як?

Ти не мав що відповісти. Тож, сприйнявши твоє мовчання як знак висловленої згоди, пан Юзьо вдовлено крекнув і заходився розпалювати погаслу люльку. Пустивши кілька пасом диму, він нахилився до тебе й делікатно взяв за лікоть:

– А зараз мусите підвестися й іти зі мною. Покажу вам ще дещо важливе зі своїх експонатів. Може, навіть – найважливіше.

Ти підвівся йому назустріч усім своїм ще трохи ватяним тілом, стрепенувся й, обережно ступаючи між коробок та шаф, пішов у глибину його загадкового складу. Іти довелося недалеко. Проминувши два ряди шаф, пан Юзьо спинився, устромив до рота люльку й указав тобі на підлогу:

– Ось, прошу подивитися…

Дивитися, власне, і не було на що. На паркеті, застеленому якимись старими газетами, лежав, де-не-де підтікаючи бруднуватими цівочками, чималий безформний поліетиленовий згорток, обмотаний у кількох місцях шпагатом.

– Що це таке? – ти підвів очі на пана Юзя.

– То і є, прошу пана, моя найбільша проблема. – Пан Юзьо раптом споважнів і заговорив крізь зціплені зуби, не витягаючи люльки з рота. – Вона мені захаращує тут приміщення, лежить уже кілька років, і я не можу з тим нічого вдіяти. Тому ви й мусите мені допомогти. Бо понєваж ви не є людина публічна, тож я від вас не потребую ні волосся, ні навіть, перепрошую, малої кози з носа. Потребую тільки малої помочі.

– Так що це таке? – ти вирішив одразу не піддаватись і з’ясувати все до кінця.

– То є, прошу пана, Українська Ідея. Так-так, ви си не дивуйте… – Пан Юзьо знову схвильовано підпустив у мову галицизмів, вийняв люльку з рота і рвучко вибив її в долоню. – Вона, як відомо, не спрацювала, ну принаймні так було оголошено громадянам. І ось її привезли сюди, до мене. Бо вони, бачте, не знали, де зберігаються подібні речі! – Сердиті нотки досить виразно прозвучали в його рівній і спокійній мові. – Довідалися, де у Львові є подібне сховище, привезли ту й скинули мені просто під двері. Що я мав робити? Узяв її, затягнув сюди, прийняв на баланс, позаписував у всі книги… А вона ту мені лежит, смердит, не піддає си жадній класифікації!..

– А з чого вона складається? – Продовжував з’ясовувати ти.

– Ой, не раджу вам заглядати досередини. Ніц доброго ви там не побачите. – Пан Юзьо вже трохи ніби заспокоївся. – Її треба сприймати та споживати саме так, не розгортаючи. Як ідею в цілому, не беручи до уваги складових. Але ні, то я не так сказав – «сприймати». Я хочу її позбутися! я її вже списав за актом як таку, у якої вичерпався термін використання. І ви мені тепер мусите в цьому допомогти. Ну, берімося!

Після цих слів пан Юзьо нахилився, ухопився за один край поліетилену й потягнув прямо разом із брудними, підмоклими газетами в бік виходу. Ти цілком автоматично вхопив протилежний край і почав допомагати. За кілька хвилин ви вже дотягли згорток, який виявився не таким уже й важким, до самих дверей. Пан Юзьо випростався, витер долоні об свої спортивні штани та звернувся до тебе.