Еріх Ремарк - Три товариші

Він налив собі повну склянку коньяку і випив.

Від рому в мене вже стукало в голові. Я потихеньку встав і пішов до Фреда в комірчину. Він спав. Я розбудив його й попросив замовити телефонну розмову з санаторієм.

— Ви можете почекати тут, — сказав він. — В таку пору вони швидко з'єднають.

Хвилин через п'ять задзвенів телефон, і мене зв'язали з санаторієм.

— Я хочу поговорити з фройляйн Гольман, — сказав я.

— Хвилиночку, зараз я з'єднаю вас з ординаторською.

— Фройляйн Гольман уже спить, — відповіла старша сестра.

— А в неї в кімнаті телефону немає?

— Нема.

— А ви її не могли б розбудити?

Сестра якусь мить вагалася.

— Ні, їй сьогодні не можна вставати.

— Що-небудь сталося?

— Ні. Вона лише повинна ці кілька днів бути в ліжку.

— Напевно нічого не сталося?

— Ні, ні, це в нас такий порядок напочатку. Вона повинна полежати в ліжку, поки звикне.

Я повісив трубку.

— Вже надто пізно, так? — запитав Фред.

— Як це пізно?

Він показав свій годинник:

— Уже біля дванадцяти.

— А-а, — схаменувся я. — Тоді даремно й дзвонив.

Я повернувся на своє місце і знову почав пити.

О другій годині ночі ми вийшли з бару. Ленц повіз Валентина і Фердінанда додому на таксі.

— Сідай, — звернувся до мене Кестер, заводячи мотор «Карла».

— Ці кілька кроків я вже якось пішки дійду, Отто.

Він поглянув на мене:

— Ми трохи проїдемось за місто.

— Давай. — Я сів у машину.

— Веди ти, — сказав Кестер.

— Що за дурниці, Отто. Не можу я вести, я ж п'яний.

— Давай, веди! На мою відповідальність.

— Ти сам переконаєшся в цьому, — сказав я, сідаючи до керма.

Заревів мотор. Рульове колесо тремтіло в моїх руках. Вулиці тинялися повз мене, хиталися будинки, а ліхтарі, здавалося, висіли косо під дощем.

— Не буде діла, Отто, — признався я. — Я так налечу на що-небудь.

— Налітай, — відповів він.

Я оглянувся до нього, його обличчя було ясне, напружене й спокійне. Він дивився поперед себе на мостову. Я вперся спиною в спинку сидіння і міцніше охопив кермо. Стиснув зуби і примружив очі. Поступово дорога стала чіткішою в моїх очах.

— Куди, Отто? — спитав я.

— Далі. За місто.

Ми проїхали передмістя і вийшли на шосе.

— Повне світло, — наказав Кестер.

Бетоноване шосе блищало перед нами в світлосірому тумані. Дощ уже був невеликий, але його краплі били мене в обличчя, наче град. Вітер був сильний, хмари висіли низько над землею; над самим лісом ніби розривалися й капали сріблом. Туман у мене в голові розвіявся. Ревіння мотора струмом лилося через руки в моє тіло. Я відчував усю машину і її силу. Вибухи в циліндрі стрясали мій тупий, заціпенілий мозок. Поршні, наче насоси, стукали в моїх жилах. Я піддав газу. Машина кулею летіла вздовж шосе.

— Швидше, — наказав Кестер.

Скати засвистіли, дерева і телеграфні стовпи з гулом пролітали повз нас назад. З гуркотом пронеслося мимо село. Тепер у мене в голові цілком прояснилось.

— Піддай газу, — підбурював Кестер.

— А я тоді вдержу його? Дорога ж мокра.

— А ти стеж. Перед поворотами переходь на третю швидкість і зменшуй газ.

Мотор заревів ще дужче. Повітря різало мені обличчя. Я прихилився за вітровим склом. Я ніби поринув у гуркіт машини, автомобіль і моє тіло злилися в одне-єдине — єдине напруження, єдина вібрація, я відчував колеса під ногами, відчував землю, шосе, швидкість, ніби ривком усе стало на своє місце, ніч вила й свистіла, вириваючи з мене все зайве, мої губи стиснулись міцно, руки перетворились на лещата, я весь втілював у собі тільки шалену їзду — безтямний і одночасно до краю напружений.

На закругленні швирнуло зад машини вбік. Я ще крутнув руль у протилежний бік і дав газ. Якусь мить я не відчував ніякої опори, ніби піднявся в аеростаті, потім знову машина слухняно полетіла по шосе.

— Молодець, — сказав Кестер.

— Мокре листя попало під колеса, — пояснив я, відчувши теплоту і полегшення, яке завжди розливається по тілу після пережитої небезпеки.

Кестер кивнув.

— Восени на лісних поворотах завжди трапляється така чортівня. Хочеш сигарету?

— Дай, — сказав я.

Ми зупинились і закурили.

— Тепер можна завертати назад, — сказав потім Кестер.

Приїхавши до міста, я виліз з машини.

— Добре, що ми проїхались, Отто. Тепер з мене все як рукою зняло.

— На другий раз я покажу тобі інший прийом на поворотах, — пообіцяв він. — Повний оберт на гальмах. Але це можна робити лише тоді, коли дорога суха.

— Гаразд, Отто. На добраніч.