Олександр Дюма - Три мушкетери

— Коли буде завгодно вашій світлості. Я завжди готовий служити вашому високопреосвященству.

— Повірте, що ми ще не раз зустрінемось, бо, мушу признатися, мені було дуже приємно обмінятися з вами думками.

— О ваша світлосте!

— До побачення, пане Бонасьє, до побачення.

І кардинал відпустив його помахом руки; у відповідь Бонасьє вклонився до самої землі. Потім він вийшов, задкуючи, і кардинал почув з передпокою, як Бонасьє, не в силі стримати своїх почуттів, закричав на повен голос: «Хай живе його світлість! Хай живе його високопреосвященство! Хай живе великий кардинал!» Усміхнувшись, кардинал прислухався до цього нестримного виявлення почуттів галантерейника; згодом, коли вигуки Бонасьє стихли вдалині, він мовив сам до себе:

— Ось людина, яка віднині дасть себе вбити за мене.

Після цього кардинал схилився над планом Ла-Рошелі, розгорнутим, як ми вже казали, на його столі, уважно роздивився його і став креслити олівцем лінію славнозвісної дамби, яка через півтора року перекрила вхід до гавані оточеного міста.

Він саме поринув у свої стратегічні задуми, аж тут двері відчинилися, і на порозі став Рошфор.

— Ну що? — спитав кардинал і випростався з поквапливістю, яка свідчила про гострий інтерес до того доручення, що його мав виконати граф.

— Я дістав відомості, — відповів Рошфор. — Молода жінка двадцяти шести — двадцяти восьми років і чоловік тридцяти п'яти — сорока років справді мешкали одна чотири, а другий п'ять днів у будинках, вказаних вашим високопреосвященством; проте жінка виїхала вночі, а чоловік — сьогодні вранці.

— Це вони! — вигукнув кардинал і, глянувши на стінний годинник, додав: — Але ми запізнилися з погонею: герцогиня вже в Турі, а герцог — у Булоні. Тепер уже тільки в Лондоні можна його наздогнати.

— Які будуть накази вашого високопреосвященства?

— Жодного слова про те, що сталося; хай королева вірить, що вона в цілковитій безпеці; хай думає, що нам не відома її таємниця; хай вважає, що ми заклопотані розкриттям якоїсь змови. Викличте до мене канцлера Сег'є [94] Канцлер — в часи Середньовіччя в Західній Європі особа, яка займала при дворі монарха високі посади (начальника канцелярії, охоронця державної печатки тощо). П'єр Сег'є (1588–1672) — охоронець печатки Франції при королях Людовіку XIII та Людовіку XIV. .

— А що ваше високопреосвященство зробили з тим чоловіком?

— З яким чоловіком? — спитав кардинал.

— З Бонасьє.

— Я зробив із нього все, що можна було зробити. Я зробив з нього шпигуна, який стежитиме за власною дружиною.

Граф Рошфор вклонився як людина, що визнає недосяжну зверхність свого володаря, і вийшов.

Залишившись сам, кардинал знову сів до столу, написав листа, запечатав його своєю особистою печаткою і подзвонив. Черговий офіцер увійшов учетверте.

— Покличте Вітре, — звелів Рішельє, — і скажіть, щоб він ладнався в далеку дорогу.

За хвилину, взутий у високі чоботи зі шпорами, Вітре стояв перед кардиналом.

— Вітре, — мовив Рішельє, — ви негайно виїдете до Лондона. В дорозі не затримуйтесь — ніде й ні на мить. Передасте цього листа міледі. Ось чек на двісті пістолів — ідіть до мого скарбника і хай він їх вам виплатить. Ви матимете ще стільки ж, якщо повернетесь через шість днів і добре виконаєте моє доручення.

Гонець мовчки вклонився, взяв листа, чек на двісті пістолів і вийшов.

Ось що було написано в листі:

«Міледі!

Будьте на першому ж балі, де з'явиться герцог Бекінгем. На його камзолі ви побачите дванадцять діамантових підвісок. Підійдіть до нього й відріжте дві з них.

Як тільки ви здобудете ці підвіски, негайно сповістіть мене».

Наступного дня Д'Артаньян і Портос, пересвідчившись, що Атос не ночував удома, сповістили пана де Тревіля про його зникнення.

Щодо Араміса, то він узяв відпустку на п'ять днів і, як переказували, поїхав до Руана в сімейних справах.

Пан де Тревіль був батьком своїм солдатам. Як тільки нікому ще не відомий і нічим не примітний юнак одягав форму його роти, він уже міг сподіватися на щиру допомогу й підтримку свого капітана.

Отож, не гаючи часу, Тревіль подався до головного кримінального судді.

Той викликав офіцера, що командував постом біля Червоного Хреста; розпитавши його, вони з'ясували, що Атос ув'язнений у Фор-Левеку.

Атос пройшов через ті самі випробування, що їх, як ми знаємо, зазнав і Бонасьє.

Ми були присутні на очній ставці, влаштованій обом в'язням. Атос, який досі мовчав, щоб необачним словом не зашкодити Д'Артаньянові, котрому була конче необхідна свобода дій, заявив нарешті, що він таки Атос, а не Д'Артаньян.