Олександр Дюма - Три мушкетери

Не ступив Д'Артаньян і двадцяти кроків, як остаточно переконався, що перед ним — пані Бонасьє та Араміс.

В його серці знову спалахнули ревнощі.

Він був двічі обдурений — і другом, і жінкою, яку вже палко любив. Пані Бонасьє присягалась йому всіма святими, що не знає Араміса, і от за чверть години він бачить її під руку саме з Арамісом.

Д'Артаньянові й на думку не спало, що він знайомий з гарненькою галантерейницею лише якихось три години, що вона нічим йому не зобов'язана, хіба що подякою за порятунок од людей у чорному, які хотіли забрати її з собою, і що вона нічого йому не обіцяла. Юнак почувався ображеним, обдуреним, осміяним; він почервонів як жар і вирішив усе з'ясувати.

Чоловік і жінка помітили, що їх хтось переслідує, і наддали ходи. Д'Артаньян обігнав і перестрів їх тої миті, коли вони вже підійшли до мосту, перед яким стояла яскраво освітлена ліхтарем статуя Самаритянки [89] Йдеться про скульптурне зображення біблійного епізоду (див. прим. 2 на стор. 63); ця статуя була прикрасою для гідравлічного насоса, встановленого в Парижі у 1606–1608 роках. .

Д'Артаньян заступив їм дорогу, і вони зупинилися.

— Що вам потрібно, добродію? — спитав, відступивши на крок, мушкетер, з іноземного акценту якого Д'Артаньян збагнув, що принаймні в одній частині своїх припущень він помилився.

— Це не Араміс! — вигукнув він.

— Ні, добродію, не Араміс, і, судячи з ваших слів, я бачу, що ви маєте мене за іншого, а тому дарую вам.

— Ви мені даруєте? — спитав Д'Артаньян.

— Так, — відповів незнайомець. — І коли у вас немає до мене справи, дозвольте нам пройти.

— Ви маєте рацію, добродію, — сказав Д'Артаньян, — у мене немає справи до вас, але у мене є справа до пані.

— До пані!? Але ви її не знаєте, — заперечив незнайомець.

— Ні, добродію, я її знаю.

— О! — вигукнула з докором пані Бонасьє. — О, добродію! Ви присягалися честю військового й дворянина; я сподівалась, що вам можна довіряти.

— А ви, пані, — знічено відказав Д'Артаньян, — ви мені обіцяли…

— Ось моя рука, добродійко, — сказав іноземець, — і ходімо далі. Але оглушений, розгублений, вражений усім тим, шо сталося, Д'Артаньян, схрестивши руки на грудях, так і стояв перед мушкетером та пані Бонасьє.

Мушкетер ступив на два кроки вперед і рукою відсторонив Д'Артаньяна.

Д'Артаньян відскочив назад і вихопив шпагу.

В ту ж мить незнайомець вихопив свою.

— В ім'я неба, мілорде! — вигукнула пані Бонасьє, кидаючись між бійцями й голими руками хапаючи їхні шпаги.

— Мілорд? — і собі вигукнув Д'Артаньян, у якого сяйнув несподіваний здогад. — Мілорд? Пробачте, добродію, невже ви…

— Мілорд герцог Бекінгем, — ледве чутно мовила пані Бонасьє. — Тож тепер ви можете занапастити нас усіх…

— Мілорде й ви, пані, пробачте мені, благаю вас! Але я кохаю її, мілорде, і тому ревнував; ви знаєте, мілорде, що таке кохання! Пробачте мені і скажіть, чи можу я покласти життя за вашу світлість.

— Ви чесний юнак, — відказав Бекінгем, простягаючи Д'Артаньянові руку, яку той шанобливо потиснув. — Ви пропонуєте мені свої послуги — я їх приймаю; ідіть слідом за нами, кроків за двадцять, аж до Лувру; коли помітите, що хтось стежить за нами, вбийте його.

Д'Артаньян узяв шпагу в руку, пропустив пані Бонасьє й герцога на двадцять кроків уперед і пішов за ними, ладен точно виконати наказ благородного й вишуканого міністра Карла І.

Та, на щастя, нашому юному героєві не довелося доводити герцогу свою відданість, і молода жінка разом з показним мушкетером, так ніким і не помічені, пройшли до Лувру через хвіртку з боку вулиці Ешель.

Що ж до Д'Артаньяна, то він одразу повернувся в шинок «Соснова Шишка», де на нього вже чекали Портос і Араміс.

Вирішивши не пояснювати, що з ним сталося, молодий гасконець сказав лише, що сам уладнав справу, для якої, здавалося йому, могла знадобитися їхня допомога.

А тепер, продовжуючи нашу розповідь, дамо трьом друзям змогу розійтися по домівках і подамося по заплутаних переходах Лувру слідом за герцогом Бекінгемом та його супутницею.

Пані Бонасьє і герцог без усяких перешкод увійшли в Лувр; усі знали, що пані Бонасьє — кастелянша королеви; на герцогові була форма мушкетера пана де Тревіля, котрі, як ми вже казали, того дня ввечері стояли в Луврі на варті.

Крім того, Жермен, воротар, був усім серцем відданий її величності, і якби щось і трапилося, пані Бонасьє звинуватили б тільки в тому, що вона провела до Дувру свого коханця. Вона ладна була взяти на себе цей гріх: її репутація, правда, загинула б, але що важить у вищому світі репутація якоїсь там галантерейниці?