Олександр Дюма - Три мушкетери

— Я вірю тільки в те, що бачив на власні очі, а раз я ніколи не бачив привидів, то й не вірю в них.

— Біблія, — зауважив Араміс, — наказує нам вірити в привиди: тінь Самуїла з'явилася до Саула [82] Саул (жив у XI столітті до н. е.) — перший правитель іудеїв; біблійна легенда розповідає, що перед вирішальною битвою з філістимлянами — давнім народом, який жив на східному узбережжі Середземного моря, — Саул попросив чародійку Аендору викликати дух свого вчителя Самуїла; з'явившись, той провістив поразку Ізраїля, смерть Саула та його синів. — це догмат [83] Догмат — положення в церковній літературі, яке вважають незаперечною, Богом даною істиною, що повинна прийматися на віру. віри, і мене дуже дратує, коли такі речі ставлять під сумнів, Портосе.

— Зрештою, хто б не був цей незнайомець — людина чи диявол, жива істота чи тінь, ілюзія чи дійсність, — але він з'явився на світ мені на погибель, бо його втеча змушує нас відмовитися від однієї дуже важливої справи, від такої справи, друзі, на якій можна було б заробити сотню, а може, й більше пістолів.

— Яким чином? — в один голос спитали Портос і Араміс. Атос, вірний своїй звичці мовчати, лише запитально глянув на Д'Артаньяна.

— Планше, — мовив Д'Артаньян до свого слуги, який саме відчинив двері й просунув у щілину голову, щоб послухати бодай уривок розмови, — підіть до пана Бонасьє, хазяїна цього будинку, і попросіть, щоб він прислав нам півдюжини божансійського вина, бо саме воно смакує мені найдужче.

— Ого! Ви що, користуєтесь необмеженим кредитом у вашого хазяїна? — спитав Портос.

— Авжеж, починаючи з сьогоднішнього дня, — відповів Д'Артаньян. — І можете бути певні, якщо вино виявиться поганим, хазяїн пришле нам іншого.

— Треба вживати, але не зловживати, — повчально мовив Араміс.

— Я завжди казав, що Д'Артаньян — найрозумніший серед нас чотирьох, — обізвався Атос і, висловивши цю думку, на яку Д'Артаньян чемно вклонився, одразу ж, своїм звичаєм, замовк.

— То що ж усе-таки сталося? — спитав Портос.

— Авжеж, — вигукнув Араміс, — розкажіть нам усе, любий друже, якщо тільки від вашої розповіді не постраждає честь дами; в такому разі краще бережіть свою таємницю.

— Не бійтеся, — відповів Д'Артаньян, — нічия честь не постраждає від того, про що я вам розповім.

І він слово за словом переказав друзям розмову з хазяїном, додавши, що той, хто викрав дружину шановного домовласника, є також і незнайомцем, з яким Д'Артаньян зустрівся в Менгу біля корчми «Вільний Мірошник».

— Не так уже все й погано, — сказав Атос після того, як з виглядом знавця покуштував вино й кивнув головою на знак того, що воно йому смакує, — і з цього славного молодця можна буде витягти п'ятдесят-шістдесят пістолів. Тепер тільки треба дізнатись, чи варті ці п'ятдесят чи шістдесят пістолів того, щоб четверо людей важили за них головами.

— Але ж подумайте, — палко мовив Д'Артаньян, — що в цій історії йдеться про жінку, яку викрали; про жінку, якій, безперечно, загрожують, а можливо, й знущаються з неї, і все це тільки тому, що вона щиро віддана своїй господині.

— Не гарячкуйте так, Д'Артаньяне, — сказав Араміс, — по-моєму, ви надто близько берете до серця долю пані Бонасьє. Жінка створена нам на погибель, і саме через неї всі наші прикрощі [84] За біблійною легендою, Бог, створивши перших людей — Адама і Єву, — оселив їх у райському (едемському) саду й дозволив їсти плоди з усіх дерев, крім дерева пізнання. Порушивши цей наказ, Єва зірвала заборонений плід — яблуко — і почастувала ним Адама; тоді Бог вигнав їх обох з раю. .

Почувши ці слова, Атос насупив брови і прикусив губу.

— Я хвилююся зовсім не за пані Бонасьє, а за королеву! — вигукнув Д'Артаньян. — Її залишив напризволяще король, її переслідує кардинал, і крім того, одна по одній падають голови всіх її друзів.

— Чому вона любить тих, кого ми ненавидимо більше за всіх на світі — іспанців та англійців?

— Іспанія — Її батьківщина, — відповів Д'Артаньян, — тож природно, що вона любить іспанців, дітей рідної їй землі. Що ж до вашого другого докору, то мені переказували, ніби вона любить не англійців узагалі, а тільки одного англійця.

— Слово честі, — сказав Атос, — цей англієць цілком гідний того, щоб його кохали. Мені ніколи не доводилось бачити людину шляхетнішого вигляду, ніж він.

— Ще й одягається він, як ніхто інший, — додав Портос — Я був у Луврі того дня, коли він розсипав там свої перлини, і, хай йому біс, підібрав-таки дві, продавши їх потім по десять пістолів за штуку. А ти, Арамісе, знаєш його?