Олександр Дюма - Три мушкетери

Справді-бо, четверо таких молодиків — відважних, ладних принести в жертву один для одного все — від гаманця до життя, — здатних завжди підтримати один одного, четверо бійців, котрі не знали, що таке відступати, і які — кожен окремо чи всі разом — взяли за правило доводити спільні справи до кінця; чотири кулаки, однаково грізні і для всього світу, і для кожного супротивника, — конче повинні були, потай чи відкрито, манівцями чи прямим шляхом, хитрістю чи силою, пробити собі дорогу до мети, що її поставили перед собою, хоч би як добре її захищали або хоч якою далекою вона здавалась би. Тому Д'Артаньяна дивувало, що його товариші й досі не задумувалися над цим.

Він саме поринув у свої міркування й сушив собі голову, куди найкраще спрямувати цю неповторну чотириєдину силу, за допомогою якої, немов важелем Архімеда [78] Архімед (бл. 287–212 до н. е.) — видатний давньогрецький математик і механік. Відкрив закон важеля; йому приписують фразу: «Дайте мені точку опори, і я переверну світ». , вони, безперечно, перевернуть світ, коли хтось легенько постукав у двері. Д'Артаньян розбудив Планше і звелів йому відчинити.

Проте хай читач зі слів «Д'Артаньян розбудив Планше» не робить висновку, ніби вже настала ніч або ще не благословлялося на світ. Зовсім ні. Щойно пробило четверту пополудні. Дві години тому Планше прийшов до свого пана й попросив дати йому пообідати, на що той відповів приказкою: «Хто спить, той обідає». І Планше вирішив пообідати уві сні.

До кімнати зайшов якийсь непоказний городянин.

Планше закортіло замість десерту послухати, про що йтиме мова, але гість сказав Д'Артаньянові, що хоче говорити з ним сам на сам, бо те, що він має сказати, — річ надзвичайно важлива і цілком таємна.

Д'Артаньян відпустив Планше і запросив гостя сісти.

Запала недовга мовчанка. Гість і господар пильно придивлялись один до одного, щоб у такий спосіб скласти собі хоч якесь уявлення про майбутнього співбесідника. Нарешті Д'Артаньян вклонився на знак того, що він слухає.

— Мені говорили про пана Д'Артаньяна як про мужнього юнака, — почав чоловік. — І ці відомості додали мені сміливості довірити йому таємницю.

— Кажіть, пане, кажіть, — мовив Д'Артаньян, інстинктивно відчувши, що справа може непогано обернутися.

Гість якусь мить помовчав, а тоді повів далі:

— Моя дружина, добродію, служить кастеляншею в королеви, до того ж, вона досить розумна і гарна особа. Ми одружені ось уже три роки; вона мала досить-таки мізерний посаг, але пан де Ля Порт, старший камердинер королеви, хрещений батько моєї дружини і її покровитель…

— То в чім же річ, пане? — спитав Д'Артаньян.

— А в тім, — відповів незнайомець, — що мою дружину викрали вчора вранці, коли вона виходила зі своєї робочої кімнати.

— Хто ж викрав вашу дружину?

— Я не знаю напевне, добродію, але одна людина здається мені підозрілою.

— Хто саме?

— Людина, яка вже досить давно переслідує мою дружину.

— Хай йому чорт!

— Мушу сказати, добродію, — вів далі гість, — що, як мені здається, в цій справі менше кохання, ніж політики.

— Менше кохання, ніж політики? — задумливо перепитав Д'Артаньян. — Та кого ж ви все-таки підозрюєте?

— Не знаю, чи маю я право поділитися з вами своїми здогадами…

— Пане, мушу звернути вашу увагу на те, що я у вас нічого не питаю. Ви самі прийшли сюди. Ви самі сказали, що хочете довірити мені якусь таємницю. Отже, робіть на власний розсуд, у вас ще є час відмовитись од свого наміру.

— Ні, добродію, ні, ви справляєте на мене враження чесного юнака, і я довіряю вам. Мені здається, що причина тут зовсім не в любовних справах моєї дружини, а в любовних справах іншої дами, яка стоїть багато вище.

— Он воно що! Чи не маєте ви на увазі любовні справи пані де Буа-Трасі? — вигукнув Д'Артаньян, аби показати гостеві, що він добре знає придворне життя.

— Вище, добродію, куди вище.

— Пані д'Егійон?

— Ще вище.

— Пані де Шеврез?

— Вище, багато вище.

— То, може… — Д'Артаньян затнувся.

— Так, добродію, — ледь чутно мовив зовсім переляканий гість.

— Але з ким?

— Та з ким же, як не з герцогом…

— З герцогом?

— Авжеж, добродію, — ще тихіше відповів гість.

— А звідки вам це відомо?

— О!.. Звідки відомо?

— Так, звідки вам це відомо? Або повна довіра, або… ви самі розумієте.

— Я знаю все це від моєї дружини, добродію, тільки від неї самої.

— А вона звідки знає?

— Від пана де Ля Порта. Хіба я вам не казав, що вона хрещениця пана де Ля Порта, довіреного камердинера королеви? Так от, пан де Ля Порт влаштував мою дружину біля її величності, щоб наша бідолашна королева мала при собі хоч кого-небудь, кому вона могла б довіритись у той час, як її кинув король, переслідує кардинал і зраджують усі.