Володимир Кільченський - Вітри сподівань

Того ж вечора Іван з Олексою попростували до шинку, де домовилися про зустріч з Гусаком. Петро сповістив, що завтра у Хмеля відбудеться урочиста церемонія: посли від ляхів вручатимуть йому гетьманські регалії. На майдані буде багато простого люду і козацького війська.

— Богдана є кому охороняти, а от ляхів можуть відлупцювати або ж і забити. Обібрали вони наш люд руський, — тихо говорив Петро Гусак, і хлопці кивали головами на знак згоди, попиваючи хмільний шинкарський мед.

Вранці наступного дня Петро майже всю сотню відправив слухати утреню, оскільки це був кінець першого тижня Великого посту. Іван і трійця його товаришів без снідання вирушили в Переяслав до храму. Вози залишили подалі від церковного майдану і, протиснувшись усередину храму, почали натхненно молитися та слухати молитовний спів батюшки. Іван стояв поряд з Олексою, і вони спільно благоговійно молилися. Після вінчання в Почаєві Іван не спромігся потрапити до храму і зараз, молячись, каявся у гріхах та згадував мимоволі щасливу мить вінчання з Марією.

Після закінчення літургії потягнулися віруючі — прийняти благословення батюшки, і хлопці також, поцілувавши правицю священика, просили благословення на ратну справу.

Тепер уже закалатали дзвони до зібрання козацької старшини та народу заради проведення урочистостей з врученням Богдану клейнодів Речі Посполитої та грамоти від Яна Казимира, якою він наділяв Хмельницького гетьманською владою всієї Русі.

Іван зі своїми хлопцями розмістилися поміж міщанами, які під час виходу на майдан Хмельницького з полковниками та старшиною рвонули ближче, аби розгледіти гетьмана, і ледве не розірвали ланцюг з охоронців. Ті були повернуті обличчями до народу, і під час натиску люду деяких звалили на спину. До них на допомогу кинулося з десяток дужих козаків. Нарешті народ угомонився, і тільки гамір висів над майданом. Іван також бачив їхнього гетьмана, який стояв у розкішному соболиному кобеняку цегляного кольору і в гарно оздобленій шапці з пір’їнами. Охоронці у червоних жупанах винесли бунчуки і два прапори та поставали навколо гетьмана і декількох полковників. Іван бачив, як на дахи ближніх будиночків і дерев вилазили дорослі та дітлахи, і майдан наче обквітчався з усіх боків людьми. По обидва боки від особистої охорони щільними рядами стояло по сотні козаків. Їхні голови були повернуті у бік гетьмана. Окремим гуртом стояли незвично одягнені люди. Спостерігаючи за їхньою манерою поводження та чемністю, Іван зрозумів, що то були посли з інших держав.

Та враз над майданом заграли сурми, вдарили литаври, і збоку, в супроводі почту, з’явилися польські комісари, які йшли за хорунжим, котрий ніс прапор Речі Посполитої. Слідом за ним — воєвода Адам Кисіль. Позаду нього несли широку тацю, покриту синьою китайкою із золотавими китицями. Велично карбуючи кроки, простував яскраво одягнений, високий на зріст жовнір. Іван розгледів, що на таці лежала гетьманська булава, і коли воєвод а, вручивши грамоту Хмельницькому, взяв булаву і підняв на огляд люду, вона засяяла золотом і коштовним камінням.

По натовпу прокотилися схвальні вигуки, і Кисіль, вклонившись Богданові, двома руками подав булаву. Богдан передав грамоту Іванові Виговському, що стояв поруч, і прийняв символ гетьманської влади, притулившись вустами до руків’я. Та за мить підняв її над головою і, вклонившись до війська та до людей, голосно промовив:

— Річ Посполита визнає наші вольності!

Козаки тричі заволали: «Слава Богдану!», а новгород-сіверський хорунжий, старий Кисіль, підніс малинового прапора з білим орлом і також вручив гетьману. Хмельницький прийняв прапор і швидко передав козацькому хорунжому, який підійшов до нього. Виговський прочитав грамоту. Після закінчення вичитування над майданом стало тихо, буцімто і не стояло тут більше тисячі люду. Народ неначе обмірковував ту королівську грамоту. І раптом над майданом почулися голоси: «Навіщо нам оці ляські цяцьки? Хочете знову нас у неволю затягнути?» Водночас майдан загудів невдоволеними голосами, і подекуди над головами Іван помітив підняті кулаки з погрозами ляським комісарам.

Серед старшин, які стояли поряд з гетьманом, також почалися якісь суперечки, й Іван розгледів, як Богдан щось невдоволено каже в їхній бік. Кисіль все ще стояв перед Хмельницьким і щось урочисто промовляв, а гетьман стримано кивав йому головою, розглядаючись навсібіч. Один з полковників східної зовнішності (Іван впізнав у ньому Джеджалія) говорив щось різке Киселю і перебивав промову до гетьмана. Та Хмельницький, врешті-решт зрозумівши, що втихомирити люд вже не вдасться, махнув рукою і, повернувшись, пішов з майдану. За ним рушили охоронці з хоругвами і щойно отриманим малиновим прапором. Позаду них щільненько задріботіла польська комісія з перемир’я, не відстаючи від Адама Киселя.