Іван Білик - Меч Арея

В те ж літо препозитів Хрисафія та Макробія, двох старійших євнухів, почали величати як і найвищих вельмож двору імператорського, й першим у всьому Константиновому городі був Хрисафій.

У те ж літо заратилися перси з греками, хоч було межи ними замир'я з літа 428-го, й греки втручались у справи перські, бо мали там своїх християн, але запросили греки миру, й перси припинили рать, бо вельми потерпали й від наскоків руських дружин, і від наїздів інших племен і язиків. І став мир межи персами й греками.

Дев'яте літо пішло відтоді, як Гано повів собі жоною Брунгільду. Дев'яте літо зряду його вже не називали й Ганом. Він був Гунтером, Горвата перехрещено в Гернота, а найменший, Огняп, тепер став Гагні.

Не стало більше й Сікура. Й хоч Гано-Гунтер дотримав даного тоді слова й віддав за нього свою сестру Гримніцу, тобто Гриму, та Сікур давно вже став Сікурдом, а Грима — Гримільдою.

Й тільки дружину Гана-Гунтера звали, як і раніше, Брунгільда.

Се сталося ще тоді, на 434 році після народження Сина Божого. Старий граф Заградський поставив умову Ганові:

— За поганця дочки не віддам, хоч хай би він мав і Вотанів меч.

Гано недовго вагався. Вони з Горватом тут-таки дали згоду охрестити себе, Огнян, дивлячись на старших братів, теж прийняв хрест на шию, й лише Сікур найдовше відмовлявся зрадити віру прадідів. Але його граф до уваги не взяв, бо Сікур не доводився його зятеві ні братом, ні навіть делеким родичем.

Се було на заручинах, а на весіллі Гано, тепер уже Гунтер, удруге окрутив свого тестя. Набравши дорогою зграю волоцюг, він приїхав до графського двору з великим почтом. За золоту монету, обіцяну Ганом-Гунтером, кожен один з-поперед одного називав його могутнім князем» і «світлістю», граф був просто засліплений сими титулами й відпустив свою доньку в незнані краї, давши по ній багате віно. За сі гроші Гано-Гунтер розрахувався зі своїми «баронами» та «райтерами» й повіз молоду дружину в дикі праліси, сподіваючись на швидку смерть тестя.

Але тесть прожив на білому світі ще цілих шість років, і ті роки були справжнім кошмаром для Гана-Г'унтера. Жона його кілька разів утікала від нього, й він переймав і завертав її. Одне тому, що була неоружна, друге — мала в подолі двох маленьких діток, а третє — й тікати не мала куди: літа 436 римський полководець Ецій розгромив надто войовничих бургундів, що вже відколи не давали спокою прикордонним провінціям Західньої імперії, й розсіяв їх серед зроманізованих галлів і словін.

Та зрештою літа божого 440-го старий граф заповів своїм нащадкам довго жити, й Ганові-Гунтеру відкрився шлях. Рік і добра кадь золота, награбованого ще графом у тих-таки римлян, пішли на втвердження Гунтера в графському титулі. Наступні два літа й відповідна кількість золота принесли йому корону короля, підвладного римському імператорові Валентинівну.

Се сталося в перший день нового 443 літа, й три сідмиці в графському хоромі, що вікнами виходив на широку річку Райну й був одтепер резиденцією бургудського короля, лилися пива, й меди, й вина. Гунтер і його жона приймали від готських, вандальських і галльських феодалів шану й дарунки, й Брунгільда вперше по дев'ятьох роках подружнього життя назвала Гунтера «мій можновладний господарю». Й се в її вустах звучало дуже щиро.

Й у той час, коли Гано-Гунтер намагався примирити галлів і вандалів з посадженими на їхні землі бургундами, доки клявсь у вірнопідданстві Валентиніанові Третьому та почуттях дружби готському конунгові Теодорікові, нова королева впивалася трунком величі. Вона по-справжньому закохалась у свого чоловіка й щиро картала себе за ті прикрощі, яких завдала йому в минулі роки, бо Гунтер, сей голодрабий авантурник з племені вандалів, .що колись обманом домігся в батька її руки, виявивсь таки тямущою й провидною людиною.

На четвертому тижні після того, як з Рима прийшла довгосподівана корона й у теремах трохи влігся чад бенкетів і пирувань, Брунгільда ходила по господі в супроводі кількох служниць та приятельок. У свої тридцять літ вона була досить-таки тілиста й станом, і видом, голову на повній білій шиї тримала високо й дивилася на всіх ласкаво-світлими очима. Та сей теплий погляд уже добре знали не тільки служниці, а й приятельки, й остерігалися його.

Королева Брунгільда, ледь притримуючи поділ довгої римської туніки, ходила світлицями й давала вказівки, де що й як належить зробити. Вона ніколи не бувала ні в Римі, ні навіть у дворах провінційних сановників, але багато чула про їхні розкоші й витончений смак і намагалася перетворити свій терем у житло, достойне королеви. Жовті борові стіни кімнат були рясно ввішані паволокою, оксамитом і узороччями, шовки висіли на вікнах і на дверях, тішачи зір королеві Бургундії.