Томас Тімайєр - Закон Хроноса

Питання за питанням.

Тепер, коли супротивники знають, що існує велика машина, вони, напевно, спробують прибрати її до рук. Гумбольдт вирішив цілодобово не зводити з неї очей, і Оскарові випала черга чергувати першим. Він тут до опівночі, а потім його змінить батько.

Які неприємності їх підстерігають?

Щільніше загорнувшись у вовняну ковдру, він спробував стежити за пригодами Леонарда й Тома Оутрама в пошуках народу туманів. У романі розповідалося про скарб, про вогненно-червоні коштовні камені, які охороняло чудовисько, що пожирає людей. Книгу написав Генрі Райдер Хаггард і називалася вона «Копальні царя Соломона».

До нього пригорнулася Вілма. Вона зарилася дзьобом у пір’я й міцно спала. Оскар і сам відчував, що втомився, але спати було не можна. Він глянув на годинника й відзначив, що терпіти залишилося всього лише півгодини.

Хатина знову затремтіла від пориву вітру й дощу, на дах посипалися гілки й листя. Удалині почувся гуркіт грому.

— Що за ніч,— похитав головою Оскар.— Якби я не знав, де я, вирішив би, що потрапив на шабаш відьом. Як ти можеш так спокійно спати? Добре, нумо ж я розімну ноги й подивлюся, чи все в порядку. Ти спи, я сам з усім упораюся.

Він ніжно погладив Вілму по голові, підвівся й покульгав до Герона, засунувши руки в кишені. Права нога затекла від сидіння.

Маленький робот, як завжди, стояв на посту в носовій частині машини часу й байдуже дивився на юнака.

Напевно, був зайнятий якимись складними математичними обчисленнями. Можна подумати, що він вимкнений, але ледве помітне світіння очей свідчило про те, що він усього лише перебуває в режимі очікування.

Стіни знову здригнулися. Дощ із такою силою періщив по даху, що будь-хто інший на місці Оскара давно б злякався.

«Боже, боже, боже,— думав Оскар.— Мерзенна погода. Чи прийде в таку грозу Гумбольдт? І взагалі, хто зможе викрасти машину часу? Вона занадто громіздка, щоб її можна було кудись перемістити».

Іззовні зарипіло дерево. Потім пролунав гуркіт. Напевно, гілка впала на дах. Чи це Гумбольдт?

Оскар підійшов до дверей. Подивився в замкову шпарину. Небо розірвала блискавка, і на коротку мить яскраво освітила ліс. Нікого.

— Агов?

У відповідь тільки шум грози.

— Є тут хтось? — Оскар відчинив двері й висунув голову.

Справжній шабаш відьом! Темні силуети дерев моторошно виділялися на тлі мерехтливого неба. Хмари простромлювали незліченні блискавки.

Юнак зачинив двері, засунув засув і повернувся в тепло. Як же приємно, коли між тобою та розбурханою природою розташовано кілька сантиметрів дерева. Розвідка пішла на користь: утоми він більше не відчував. Ще трохи, і його змінить батько. Він уже не може дочекатися, коли вляжеться в постіль і натягне на голову ковдру.

Оскар ішов за книгою, коли знову сяйнула блискавка. Вона була яскравішою, ніж попередні. Начебто вдарила прямо за вікном. На підлозі відбився світлий прямокутник. Прямокутник із жирним павуком посередині. Руки витягнуті в боки, ноги впираються в нижні кути. Готовий кинутися на нову жертву. Підлога під ногами Оскара затремтіла від грому. Крижаний страх скував усе тіло. Таких великих павуків не буває. Він підняв погляд. Саме вчасно, щоб побачити, як на нього насувається чорна тінь. Удар. Він із такою силою впав на підлогу, що з легенів вибилося повітря. Начебто з ходу наштовхнувся на стіну. З очей посипалися іскри. Юнак лежав на підлозі й ледве дихав. Нарешті, за цілу вічність, легені наповнилися живлющим киснем.

— Ну, малий, не думав, що ми так скоро побачимося?

Тінь нависла прямо над ним. Міцна, мускулиста, сильна.

Берінгер.

Скрививши губи в усмішці, на нього дивився сам ватажок зграї. Не встиг Оскар відповісти, як у майстерні пролунало оглушливе виття.

ТРИВОГА… ТРИВОГА!

Берінгер обернувся.

Високо на машині стояв Герон, і очі його палали, як дві червоні вуглинки.

ТРИВОГА… ТРИВОГА!

— Що це?

— Герон,— прохекав Оскар.— Програма захисту… активована.

У грудях немов вогонь горів. Добре, якщо він нічого не зламав.

— Зроби так, щоб шум припинився. Негайно.

— Не можу…— похитав головою Оскар, який іще не оговтався після падіння.

Берінгер схопив його за комір і добряче трусонув.

— Я сказав, зроби так, щоб він замовк. Ворушися!

— Ця… захисна система… автоматична… не можна відключити,— видавив Оскар.— Батько сконструював її так… на випадок, якщо хтось захоче украсти машину часу…

ТРИВОГА… ТРИВОГА!

— Споримо, я її вимкну? — Берінгер відкинув Оскара й метнувся до машини. Дорогою він підхопив важкий гайковий ключ.