Роджер Пілкінгтон - Янові скарби

— Цей канал не менш як удвічі ширший від Темзи, хоч це всього лиш канал, — в захопленні мовив Майкл. — Порівнюючи з ним, канал у Ріджент-парку здається просто рівчаком. Тут ми швидко підемо вперед.

У наступному місті їх знову затримали біля другого понтонного мосту. Коли вони минули його, Пітер подивився на свою карту.

— До кордону лишилося всього чотири кілометри, — мовив він. — Це приблизно дві з половиною милі.

— Нас там не затримають, як ти вважаєш? — спитала Джіл.

Пітер знизав плечима.

— Зачекаємо — там видно буде.

І справді, незабаром вони підійшли до невеличкого молу, що виступав у канал від правого берега; тут було пришвартовано більше десятка великих барж. Катер не встиг проскочити мимо — урядовець у якійсь незнайомій формі просигналізував їм зупинитися. Майкл неохоче дав «Норцю» задній хід і ловко причалив до молу.

Урядовець піднявся на катер і віддав честь. Пітер теж віддав йому честь, змусивши Майкла пирхнути від сміху.

— Ви з Англії?

— Так, — відповів Пітер.

— Куди прямуєте?

— До Дордрехта.

— Ага, тоді усе гаразд. А паспорти у вас є?

— Ось, — поспішно відповіла Керол, виймаючи паспорт з кишені куртки.

Урядовець кивнув головою.

— Не тут, — пояснив він. — Якщо ви йдете в Голландію, то паспорти пред'явите он там, в голландській митниці. — Він показав на пристань на протилежному березі, ярдів за триста чи чотириста від них. — До побачення. — Урядовець знову віддав честь і стрибнув на берег.

Серед команди «Норця» якусь мить панувало мовчання.

— Я знала, що так буде, — сказала Джіл. — Пітере, а хіба не можна знайти якийсь інший шлях?

Пітер заперечливо похитав головою.

— Я вже дивився по карті, але іншого каналу немає.

— Я помітив досить дивне явище, — мовив Майкл. — Усі баржі і малі суденця зупиняються біля обох митниць, а великі пароплави минають їх. Гляньте, он іде один за течією. От подивіться!

Вниз по каналу спускалося велике вантажне судно водотоннажністю принаймні десять тисяч тонн. На ньому майорів червоно-білий прапор — датський, як визначив Пітер. Пароплав ішов із швидкістю близько восьми вузлів на годину і минув бельгійську та голландську митниці, навіть не уповільнивши руху. А чотири баржі, що пливли за ним попарно на буксирах, пришвартувалися перед «Норцем» для митного огляду. Невдовзі після них показався американський танкер, що йшов з Гента, він теж проминув митниці — і ніхто його не зупинив.

Нараз Пітер схопився на рівні.

— Я придумав! — крикнув він. — Слухайте, ви згодні ризикнути? Зрештою найгірше, що може трапитися, — нас затримають.

— Що ти хочеш зробити? — зацікавлено спитала Керол. — Ти ж, певно, не збираєшся промчати прямо через кордон?

— Отак і треба зробити! — у захваті вигукнув Майкл. — Промчати прямо, прикинувшись, що ми теж велике судно.

Але Пітер заперечливо похитав головою.

— У мене краща ідея, — сказав він. — Ось побачите!

Він запустив мотор, вивів катер на середину каналу і став чекати.

— Пливімо далі, — підганяв його Майкл. — Ми готові. На що ти чекаєш?

Пітер обернувся і глянув уздовж судноплавного каналу.

— Ось на що, — коротко сказав він, кивнувши на великий вантажний пароплав, що тільки-но виткнувся з-за далекого повороту.

Минуло кілька хвилин, поки пароплав порівнявся з ними — прекрасне велике судно, прапор якого Пітер так і не зміг визначити. Не реагуючи на настирливе Майклове розпитування, він пропустив судно трохи вперед і лише тоді повів за ним «Норця», широко відчинивши дросельну заслінку. Він зробив це в ту мить, коли величезний корпус пароплава був між ними і митницею на голландському березі.

— Ти хочеш іти за пароплавом? — спитала Джіл.

— Ні. Ми просто зникнемо, от і все, Керол!

— Що, Пітере?

— Біжи на ніс і ляж там. Як тільки побачиш край митного молу, підніми ногу. А ти, Джіл, зробиш так само на кормі. Ну, гайда на місця! Швидко!

Катер повільно йшов уперед, сховавшися за великим пароплавом, а дівчата побігли на свої пости.

— Ти, Майкле, слідкуй за Джіл на кормі. Як тільки вона підніме ногу — скажеш мені. А Керол я сам добре бачу звідси.

Майкл обернувся і почав стежити за сестрою; Пітер підвів катер ще ближче до судна. Воно йшло без вантажу, лопаті його гвинта лунко ляпали на поверхні води.

— Ну от! — вигукнув Майкл. — Джіл підняла ногу!

Пітер збільшив швидкість катера, просуваючись трохи далі під прикриття пароплава.

— Джіл опустила ногу, — доповів Майкл, сповнений почуття обов'язку.