Імран Касумов - На далеких берегах

— Нічого не розумію, — сказав Шульц, хоча він прекрасно все розумів, і француз тільки підтверджував його здогади. «Треба буде запросити сюди Карранті, хай у всьому цьому розбирається разом з ними!»

— Бачите, в чім справа, — пояснював тим часом Мехті, — вони хочуть, щоб по місту про Михайла ходили легенди. Ну, що він всюдисущий і таке інше… Діють Михайли загалом однаково. Хоча іноді й без напарників. А самі вони — різні. Тільки один з них трохи схожий на мене. З ним мене сюди й послали.

— Де ж він?.. Яке в нього завдання?

— Він повинен висадити в повітря «Іль-Пікколо», пане Шульц.

Шульц здригнувся.

— Вигадки!

— Ви переконаєтесь, що я кажу правду, пане Шульц. Я приведу до вас Михайла.

— Чому ж ви не притягли його зараз?..

— Михайло пронюхав, що «Іль-Пікколо» оточена есесівцями. Я пробував переконати його, що це не так, але нічого не вийшло. Ледве вдалося умовити, щоб він послав мене з'ясувати обстановку. Він чекає мене в умовленому місці.

— Де? — з нетерпінням спитав Шульц.

— Не робіть помилки, пане Шульц! Якщо ви пошлете по нього своїх, усе буде зіпсоване. Втекти йому неважко: він знає тут усі ходи й виходи!.. А я… я приведу його прямо вам у руки. Риску ж менше, правда?..

Мехті поглянув на свого годинника. До вибуху лишалося десять хвилин.

— Я мушу поспішати, пане Шульц! Ми домовилися з Михайлом зустрітись рівно о десятій! Якщо я до цього часу не повернуся, — він вирішить, що мене схопили, і тоді все загинуло! Плакали мої грошики!

— Що ви пропонуєте?

— Насамперед — очистити квартал від охорони. Хай усі ввійдуть сюди й підстерігають його тут. У нього посвідчення військового кореспондента.

Шульц пильно подивився на Мехті й кинув через плече:

— Макс!

До нього підбіг високий чепуристий офіцер.

— Чого зволите, пане майор?..

— Негайно зніміть усю охорону. Всім увійти сюди. Офіцерів і молодших офіцерів до мене!

— Слухаю!

Коли Макс пішов, Шульц знову повернувся до Мехті. На обличчі в нього з'явився хижий вираз:

— А що, пане Краус, як ви обдурите мене?.. Може, ви вже продалися партизанам, га?..

— Пане Шульц! — з відчаєм у голосі сказав Мехті. — В нашому розпорядженні лише сім хвилин! Подумайте ж, коли б я хотів обдурити вас, мені нічого було б приходити сюди!..

— Це так… А що це у вас у сумці?..

— Перевірте: вона порожня. Вибухів у місті мені поки що не довіряють.

— Що ж ви повинні були робити?

— Відвертати увагу!.. Розумієте?.. Знову ж ця гра в кількох Михайлів. Один в одному місці, другий в іншому.

До них підійшли офіцери. Шульц розставив людей по друкарні. Машина гестапо запрацювала на повний хід.

Шульц розумів, що він нічого не втрачає, якщо навіть цей француз і обдурює його. Втекти йому не вдасться: за ним стежитимуть.

— Макс! — знову покликав Шульц. — Майдан вільний?

— Так, пане майор!

— Гаразд. А тепер негайно йдіть на віа Фортуна. Ви знаєте по кого. Він нам може знадобитись.

«Невже по Карранті? подумав Мехті. — От було б добре, коли б він приїхав сюди до вибуху!..» Шульц звернувся до Мехті:

— Ідіть!

Неймовірних зусиль коштувало Мехті в цю хвилину приховати свою радість і хвилювання та прибрати діловитого, заклопотаного вигляду. Він вийшов на спустілий майдан і квапливо попростував темною вулицею.

… У друкарні стояла напружена тиша. Машини були зупинені. Передбачливий Шульц затримав випуск чергового номера газети і звелів лишити полосу для повідомлення про те, що спіймано партизанського розвідника.

Передбачливість Шульца сягала ще далі. Він послав слідом за «французом» двох есесівців, суворо наказавши їм не спускати з нього очей, але так, щоб француз навіть не підозрівав про це.

Шульц був помітно збуджений.

І раптом усе розсипалося на порох.

Карранті, який виявився ще більше підозріливим, терміново подзвонив Шульцу й порадив якнайшвидше залишити друкарню. Він говорив так переконливо, що Шульц мовчки застиг з телефонною трубкою в руці. А опам'ятавшись, вилаяв себе ідіотом і, забувши дати розпорядження про обшук друкарні, перший кинувся тікати довгим коридором до виходу.

Вибух застав Шульца в прохідній. Порівняно з тими, хто лишився в друкарні, він відбувся легко: йому відірвало праву ногу.

… Стоячи в підворітті, Вася бачив, як мимо поквапливо пройшов Мехті. Через кілька секунд у тому ж напрямі подалися два есесівці. Вася вийшов з підворіття і попростував за ними. Есесівці вже наздоганяли Мехті, коли пролунали постріли Васі. Обидва німці впали.