Єжи Путрамент - Четверо в яхті

— Люцино! До незнайомих?.. Що це таке? — втрутилася жінка з кінським обличчям, якось особливо воркуючи, щоб надати вишуканості своїм словам. — Ви до нас? — промовила вона тим самим імпозантним тоном і глянула на свою товаришку, що мало означати: «Слухай і вчись!» Після чого вела далі, все більше воркуючи і протягуючи, наскільки можна було, наголошені склади вниз, вгору і знову вниз. — Дозвольте представитись: я Неллі Сикус, знайомі звуть мене просто: прекрасна Неллі. Я, звичайно, нікого не примушую до цього. Я знайомлюсь перша, адже у нас рівноправність! Хі, хі, хі!

Вона простягнула наманікюрену руку до найближчого, Здіся. Хлопець схопив її, але розгубився, і замість того, щоб поцілувати, як підказувала йому прекрасна Неллі, він щосили потиснув руку.

— О! — запищала красуня з кінським обличчям. Але після короткого роздуму вирішила не ображатися.

Лише Войтек задовольнив її бажання і з розмаху чмокнув у руку.

— Ходімо, ходімо! Мій чоловік так зрадіє! Він дуже любить молодь. Ох, а цей песик! Який миленький!

Суламіф тільки тепер вилізла з кабіни. Безпомилковий підлабузницький інстинкт негайно підказав собаці, що робити. Суламіф з розгону кинулась на пристань і впала ниць перед прекрасною Неллі.

— Миленька, миленька! — заворкувала красуня з кінським обличчям. — А як її звуть? Суламіф! Ах, чудово! Ну, ходімо, песику, ходімо, панове!

Але тут знову втрутилася Люцина.

— А хто впорядкує яхту? Камердинер?

— Люцино! — знову мліючим голосом застогнала Сикусова. — Ти ж не знайома з панами. Прошу, познайомтесь: моя кузина. А це — панове… Ви з університету, правда?

Захоплені зненацька хлопці завагалися.

— Ах, ні, звичайно, — запищала Неллі. — Знаю, знаю, ви з політехнічного. У вас же табір, під Миколайками…

Едик уже опам'ятався і охоче примирився з цією версією. По черзі, страшенно червоніючи, хлопці потискували Люцині руку. Дівчина дивилась на них без захоплення, а Андрійка оглянула з ніг до голови.

— Цей теж з політехнічного? — кивнула вона головою.

— Ні, ні, це мій кузен, — швидко гукнув Куцик. — Він ще в школі.

Андрійко вовком глянув на товариша. Бо саме його ця зустріч вразила в самісіньке серце. Переживання у зв'язку з малим зростом, спогади про страшний удар, якого завдала йому тортикова наяда, — все це було тепер таким болючим, що Андрійко стояв, не дивлячись на істоту з попелястим волоссям, і тільки повторював про себе: «Ні, я мушу щось зробити, мушу зробити…»

Все це тривало недовго. Підтвердивши, що це, нарешті, Гожиялки, і почекавши, доки хлопці виконають кілька вказівок Люцини, складуть і перев'яжуть парус, правильно причалять човен і замкнуть каюту, красуня на високих каблуках очолила похід, міцно тримаючи під руку елегантного Войтека. Решта хлопців оточили її кузину.

Неллі озирнулась і помітила цей закоханий ескорт.

— Ні, ні, панове! — сказала вона рішуче. — Так не годиться! Люцино, віддай мені одного з твоїх товаришів. Цього, вищого, якщо твоя ласка, — додала Неллі тоном, яким в ресторані просять подати сільницю.

— Авжеж, прошу! — різко відповіла Люцина. — Я й так почуваю себе, наче це військовий оркестр марширує в неділю до костьолу.

— Ха, ха! — засміялася майже басом Неллі, підхоплюючи під праву руку Куцика. — Ти як скажеш…

Андрійко лише через хвилину зрозумів страшний сенс того, що сказав їх новий кумир. Рум'янець залив йому обличчя, хлопець потупився, пішов повільніше і залишився позаду. Незабаром Здісь теж приєднався до нього.

Так вони і йшли: попереду красуня з кінським обличчям, тягнучи своїх кавалерів, потім самотня, бо нехороша, Люцина, за нею — пара недотеп і, нарешті, небезпечна Суламіф. Усі мовчали, за винятком прекрасної Неллі.

— У нас, в Гожиялках, дуже, дуже мило! — щебетала вона вібруючим голосом. — Ми живемо в чудовому палаці. Тут жив майже барон. Ганс Хауз… чи щось таке. Я зайняла його кімнату! Казік не хотів, але я його переконала. Бо він шалено мене кохає! І взагалі це чарівна людина! Всі його дуже люблять! Що ти кажеш, люба? — Неллі обернулась до Люцини.

— Та нічого, нічого! — пирснула та.

— А мені здалося… У Казіка, звичайно, є й вороги. Що в цьому дивного? Враховуючи його казкову кар'єру… Він дуже молодий. І де хтось тільки завалить роботу, туди зразу Казіка! Він уже в дванадцяти відомствах працював. Бо, панове… — тут Неллі понизила голос, але так, щоб усі її чули, — його знають у міністерстві! І коли в Гожиялках знову завалили роботу, там уже не знали, кого взяти. Тоді він сам попросився. Я казала йому: «Божевільний, це така діра!» А він нічого, тільки ці Гожиялки! Каже: Сикуси завжди там, де труднощі! Такий милий!..