Андре Мальро: Королівська дорога

Візантійської імперії. У Константинополі були побудовані фортифікаційні споруди, здатні витримати облогу, однак місто було захоплено хрестоносцями в 1204 р. і стало столицею Латинської (Східноєвропейської) імперії до завоювання Константинополя греками в 1261 р. Напад турків у 1422 р. був невдалим, однак інша турецька армія 29 травня 1453 р. після тижневої облоги узяла місто, і воно стало столицею Османської імперії під назвою Істанбул.

Царгород відігравав значну роль в прийнятті християнства Київською Руссю (988). З 1037 по 1686 рр. Київська митрополія перебувала в канонічній юрисдикції Царгородської патріархії, яка надсилала на Русь своїх митрополитів. Вважаючи Царгород священним містом, багато прочан з Русі-України в дорозі до Св. Землі відвідували й Царгород; деякі з них зробили описи Царгорода: чернігівський ігумен Данило, ніженський чернець Іван Вишенський (1708), чигиринський чернець Серапіон (1749), В. Григорович-Барський (1723) та ін.

Під час війни з поляками після поразки під Цецорою в полоні в Царгороді-Істанбулі перебував Богдан Хмельницький (1620—1622). На початку війни проти Польщі гетьман Богдан Хмельницький намагався здобути підтримку Туреччини. У 1648 р. полковник П. Джалалій уклав в Істанбул і договір з Оттоманською імперією. У 1670 р. Юрій Хмельницький був ув`язнений в Еличкульській в`язниці в Істанбулі, згодом ставши архімандритом одного грецького монастиря.

Монмартр — назва Монмартр перекладається як «Пагорб мучеників». Так його було названо на честь Святого Дені, страченого на цьому пагорбі разом з іншими християнами в III ст. н. е. На вершині Монмартра знаходиться Сакре Кер — базиліка, що була побудована в 1876 р. З вершини пагорба відкривається прекрасний вид на Париж.

Квартал Монмартр був улюбленим місцем проживання художників. Тут жили і творили Ренуар, Дега і багато інших митців. І в наш час на Монмартрі живуть і працюють художники, поети, музиканти.

С. 52. Вьєнтьян — столиця і найбільше місто Лаосу на річці Меконг. Лаоською назва міста — Wieng Chan, у перекладі «місто сандалового дерева». Населення налічує 528 тис. чол. (1995).

У XVI столітті, рятуючись від нескінченних нападів тайців, королівський двір держави Лансанг переїжджає у В’єнтьян. Після розпаду королівства в 1707 р. В`єнтьян залишається центром одного з дрібних феодальних володінь у Лаосі, доти поки в 1828 р., зруйнований і розорений, не підпадає під владу Сіаму. Наприкінці XIX ст. сюди приходять французи, а в 1952 р. В’єнтьян знову стає столицею незалежного Лаосу.

Тімбукту — в епоху пізнього Середньовіччя не було в Чорній Африці іншого такого міста, що змушувало б європейських учених настільки часто робити фантастичні висновки, як легендарний Тімбукту. Його опис уперше зустрічається в арабських хроніках. «Гаванню в пустелі» назвав Ібн Хальдун це незвичайне поселення на перехресті п`яти караванних шляхів, якими переправлялися у південний край Сахари незліченні скарби. У каталонському атласі часів Карла V місто було позначено як «Тенбух», а в 1426 р. італійський географ Беккарі повідомляв про «Тумбетту», очевидне багатство якого впадало в око в оздобленні мечетей з високими вежами та у прикрашених золотом палацах.

Минуле Тімбукту губиться в пітьмі історії. Засноване, очевидно, у XII ст., селище «Колодязь стражниці Букту» («Тім» на туарезькій мові означає «колодязь») спочатку було просто місцем відпочинку пастухів-туарегів, що пересувалися між р. Нігер і пустелею.

Поступовий розквіт Тімбукту почався після скорення верхів`їв р. Нігер народом мандінго. Бербери-мусульмани з родинного маврам племені мессуфа, чорні раби й арабські торговці оселилися в розділених за етнічним принципом кварталах. Столиця держави Малі швидко перетворилася на значний центр торгівлі. З родинного міста Дженне купці привозили золотий пісок, слонову кістку, шкіру, горіх, іноді навіть рабів на перевалочний пункт Тімбукту, відкіля і товари, і люди переправлялися через Судан у північному напрямку. Зворотний потік забезпечував Тімбукту спеціями, шовковими тканинами та іншими предметами.

С. 61. Сайгон (Хошімім) — місто Хошімін — це «нова земля». Назва Сайгон почала згадуватися в історичних книгах лише тільки 300 років тому. На початку 1698 р. правитель Нгуєн Гіу Кань заснував район Жа-Дінь і округ Сайгон.

Суматра — острів у західній частині Малайського архіпелагу, що входить до групи Великих Зондських островів.