Валерій Солдатенко - Революційна доба в Україні (1917–1920 роки) - логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

Зранку 16 січня (тобто 29 — за новим стилем) загін балтійських матросів під командуванням Ремньова (за деякими даними до 2 тис.), на марші несподівано натрапив на зустрічний щільний вогонь юнкерів і студентів. Виникло сум’яття. А тут ще наспів панцерник сотника Лощенка з гарматою і почав вести прицільний вогонь по тилах тих, хто наступав. У деяких джерелах згадується ще про дві батареї і два бронепотяги. Так чи інакше, вірватися до Крут «сходу» червоним не вдалося 398 .

Подальший перебіг дня відтворити в деталях непросто — настільки суперечливо подають відомості навіть самі його учасники 399 .

У пресі за «свіжими слідами подій» розвиток трагедії знайшов таке відображення: «У кожного юного захисника Крут було всього по три обійми патронів…А треба вже воювать, бо несподівано підійшов ворог і почав обстрілювати їх кулеметним і гарматним вогнем. Через короткий час виявилась нова несподіванка: з бокової лінії з Чернігова підійшло кілька російських ешелонів і почали обстріл з тилу. Далі було таке: штаб ніяких приказів не шле, патронів і знаряддя бойцям не присилає. Усі патрони витрачені. Одна одним гармата, котра була у юнкерів, мусила замовкнути, випустивши останню шрапнель. Прийшлось посилати когось на станцію шукати командира і штаб (судячи з усього в редакції «Нової Ради», керівництві УПСФ знали справжні імена командира — «капітан Т.» і склад штабу — «два брати Б.», однак із якихось міркувань не стали широко обприлюднити дані, що з часом стали нез’ясовуваною таємницею. — В. С. ). Їх на станції вже не було. Вони подалися за своїм поїздом, не повідомивши своє військо, не пославши йому ніякого приказу, а хапалися виїздити так, що забулися відчепити від свого поїзда вагони зі знаряддям до гармат і з патронами, і завезли їх. Наших вояк росіяне оточили і перебили» 400 .

Отже, якими б героїчними не були дії захисників маловідомої до того залізничної станції, вони врешті не мали жодного шансу на успіх, тим більше — на перелам загальної ситуації на фронті. Тому на кінець дня Крути були вже в руках більшовиків 401 , а шлях на Київ, де почалося робітниче повстання проти Центральної Ради, було відкрито.

Пізніше багато писалося, з одного боку, про кровопролитність бою, неодноразові атаки моряків, що відзначалися нечуваною жорстокістю, і те, що їх мужньо стримували «напівдіти» (Д. Дорошенко), що, начебто, вони ще й кидалися у контратаки.

А, з іншого — про відсутність у студентів набоїв та й елементарного вміння стріляти (багато хто з них одержав у руки гвинтівку безпосередньо напередодні бою), про те, що юнакам було вкрай незручно у незграбних битих валянках, в які їх поспіхом взули, хоча склади Першої української військової школи (колишнє Костянтинівське юнкерське училище) «ломилися» від новеньких чобіт тощо.

Все ж студентам якимось дивом вдалося відійти з позиції у відкритому полі (1 км від станції) і ешелоном, що чекав, від’їхати у напрямку Києва. Організованому здійсненню останньої операції допомогло те, що юнаки завчасно розібрали залізничні колії і «відірвалися» від переслідувачів 402 .

Можливо, якоюсь мірою закріпленню в публікаціях очевидних перебільшень сприяло й те, що амбітний М. Муравйов прагнув показати своєму начальству власні особливі заслуги у боротьбі за нову владу і в донесеннях Головнокомандуючому військами по боротьбі з контрреволюцією на Півдні Росії В. АнтоновуОвсієнку явно «прикрашав» жорстокість єдиного бою, який довелось дати радянським військам на шляху до Києва, умисне завищував силу супротиву ворога, використовував у донесеннях навіть нісенітниці. «Після дводенного бою, — повідомляв він, — перша революційна армія Єгорова при підтримці другої армії Берзіна біля ст. Крути розбила контрреволюційні війська Ради, керовані самим Петлюрою. Петроградська червона гвардія, Виборгська і Московська гвардія винесли майже одні весь бій на своїх плечах. Петлюра під час бою пустив потяги з беззбройними солдатами з фронта назустріч революційним військам, які наступали, і відкрив по нещасних артилерійський вогонь. Війська Ради складались із батальйонів офіцерів, юнкерів і студентів, які крім звірств, здійснених щодо солдат, які поверталися з фронта, били сестер милосердя, що потрапили до їх рук. Іду на Київ. Селяни захоплено зустрічають революційні війська» 403 .

З очевидних неточностей документа варто звернути увагу не стільки на те, що під Крутами не було С. Петлюри і згаданих у донесенні дій він, природно, не міг здійснити, скільки переконане твердження, що у військах Центральної Ради були «батальйони офіцерів». Мабуть, за офіцерів в даному випадку були видані юнкери (втім про них згадується і окремо), хоча в наступному офіцерам така впевненість «приборкувача Києва» коштуватиме дуже дорого.