Владислав Карнацевич - Битва під Конотопом. 1659

Намагаючись утримати владу, Павло Тетеря виявив надзвичайну жорстокість, покаравши вогнем і мечем села і міста. Схоже діяли і поляки. Свого попередника Івана Виговського Тетеря не дуже любив, хоч свого часу і був одружений на його сестрі, ймовірно вбачаючи в ньому впливового потенційного суперника. Були між ними і майнові конфлікти — гетьман захопив майно Данили Виговського, коли той опинився в московському полоні. У розпал повстання Тетеря написав листа королю, де додав, що Виговський, мовляв, є спільником Сірка й має зносини з Москвою. Ян Казимир йому не повірив й написав Виговському прихильного листа, в якому просив його придушити повстання. Тоді Тетеря сфальсифікував документи на підтвердження безпідставних звинувачень колишнього гетьмана України й розіслав повсюди відповідні листи. Крім того, заручився підтримкою польського воєначальника Маховського, що допомагав йому боротися з повстанцями. В цьому питанні польський полковник виявив невдячність — свого часу Виговський викупив із неволі двох його небожів.

На початку березня 1664 року Іван Виговський як київський воєвода видав універсал, скликаючи шляхту київського воєводства на сеймик до Житомира, але шляхта, що була підбурена листами Тетері, на збір не з'явилася. Колишній гетьман вирішив поговорити з нинішнім віч-на-віч і вирушив до Білої Церкви, але не застав Тетерю ні там, ні в Рокитному Того ж часу він одержав запрошення від Маховського на якусь важливу розмову в Корсунь. Там Виговський і побачив не тільки Маховського, але й Тетерю. Ті зібрали раду із своїх людей, яка його засудила як зрадника польської корони. Виговський намагався довести, що всі документи підроблені, що його як сенатора можуть судити лише король і сенатори, однак вороги твердо вирішили прибрати небезпечну, на їх думку, людину. На світанку 9 березня 1664 року Виговського було розстріляно на порозі хати, де він мешкав. Зауважимо, що самосуд викликав таке обурення у міщан Корсуня, що Маховський змушений був швидко залишити місто. Так не стало колишнього гетьмана. В своїй книзі «Українська національна революція XVII ст.» історики В. Смолій і В. Степанков пишуть: «Пройшовши тернистий шлях «блудного сина» ідеї державної самостійності України, він повністю прийняв цю ідею розумом і серцем і свідомо поклав на олтар її реалізації власне життя».

Жінка Виговського, дізнавшись про загибель свого чоловіка, тяжко захворіла. Але, побоючись лиха й собі, хвора, втекла з Бара удвох зі своїм братом Юрієм. Криючись по лісах, дісталася до Руди, свого галицького маєтку. З великими труднощами добула тіло свого чоловіка й поховала його в скиті Руди Гніздичевської, в склепі Хрестовоздвиженської церкви. Через три місяці вона померла, заповівши поховати себе поруч із чоловіком.

Зберігся цікавий лист на адресу вального сейму Речі Посполитої, що склали впливові старшини Тетері Петро Дорошенко, Михайло Ханенко, Тимош Носач, Павло Яненко-Хмельницький, Остап Гоголь і Самійло Зарудний. В ньому автори доводять, що провина Івана Виговського перебільшена: колишній гетьман, звісно, підтримував зв'язки з підозрілими особами і просто з лідерами повстанців як із давно знайомими йому людьми, але звинувачення його в керівництві масштабним бунтом — очевидний наклеп, справа рук польського шляхтича Маховського. Це дещо знижує героїчний пафос, що лунає на адресу Івана Євстахійовича як людини-борця, але тим не менш можемо зафіксувати, що нібито пропольський гетьман загинув саме від рук поляків.

Вже наступного року Тетеря втік до Польщі. Замість нього гетьманом став Петро Дорошенко, якому довелося багато років змагатися за єдність і хоча б відносну незалежність України. Трагічним для нього і для всієї його справи став 1667 рік, коли Річ Посполита і Московія підписали Андрусівську угоду, що офіційно розділила Україну між цими двома державами. Козаків з цього приводу вже не питали…

В цьому році козаки здійснили свій перший похід у тому напрямку.

Тут і в подальшому дати наводяться за старим стилем. Для переводу їх у новий стиль для XVII століття потрібно додавати десять днів.

Щоправда, дуже маленький — 700 чоловік, що несерйозно для бойової січової організації. Але це не повинно збивати нас з пантелику — вже незабаром на допомогу Пушкарю прийшло декілька тисяч запорожців.

До речі, люди Пушкаря дійсно нападали на поселення на лівобережній частині Чигиринського полку.