Джоджо Мойєс - До зустрічі з тобою

Я хотіла заперечити, але, подумавши, зміркувала, що я нічогісінько не зробила протягом останніх семи років, щоб переконати когось, що я мала амбіції чи бажання переїхати хоча б за межі своєї вулиці. Я сиділа там, під нами гарчав та вібрував старий натомлений автобусний двигун, коли ж разом я відчула швидкоплинність часу, втрату цілих його шматків під час моїх маленьких прогулянок сюди-туди тим самим маршрутом. Довкола замку. Споглядання Патрика на стадіоні. Ті самі дрібні проблеми. Той самий розпорядок дня.

— Ну, добре. Ось моя зупинка. — Дейдре ледве підвелася, закинула свою лаковану сумочку через плече. — Переказуй вітання мамі. Скажеш, я завтра зайду.

Я, кліпаючи, глянула на неї.

— Я зробила татуювання, — раптом мовила я. — Бджолу.

Вона зам’ялася, тримаючись збоку за сидіння.

— На стегні. Справжнє тату. Постійне, — додала я.

Дейдре подивилася на дверцята автобуса. Здавалося, вона була трохи спантеличена, та потім усміхнулася, гадаю, обнадійливо.

— Дуже добре, Луїзо. Як я вже казала, мамі — вітання: я взавтра зайду.

Кожнісінького дня, в той час як Вілл дивився телевізор чи робив щось інше, я сиділа перед його комп’ютером і старалася натрапити якусь чарівну подію, що зробила б Вілла щасливим. Проте час минав, і я виявила, що список речей, яких ми не можемо зробити, місць, куди ми не можемо піти, значно перевищив те, що ми могли.

Коли перший список перевищив другий уперше, я звернулась по пораду на форуми.

— Ха! — написав Ричі. — Ласкаво просимо в наш світ, Бджілко.

Із дальших розмов я дізналася, що пиятика в інвалідному візку має свої ризики: проблеми з катетером, падіння з бордюрів і навіть доставляння іншими п’яничками до чужого будинку. Я дізналася, що немає жодного місця, де квадриплегікам більш-менш допомагають, разом з тим Париж виокремили як найнедружелюбніше до людей у візках місце на Землі. Це мене розчарувало, бо якась маленька оптимістична частина мене все ще сподівалася, що ми туди поїдемо.

Я почала складати новий список — того, чого не можна робити з квадриплегіком.

1. Їхати в метро (більшість станцій метро не мала ліфтів), що унеможливлювало вилазки до значної половини місць Лондона, якщо не замовляти таксі.

2. Плавати без допомоги або якщо температура води не досить тепла, щоб зупинити мимовільне тремтіння, що виникає через декілька хвилин після занурення. Навіть від роздягалень для інвалідів було не багато пожитку без підйомника для басейну. Та Вілл і не сів би в такий підйомник.

3. Піти в кіно, якщо не гарантовано місце попереду або якщо у Вілла були слабкі судоми того дня. Я провела принаймні двадцять хвилин фільму «Вікно у двір», рачкуючи й підбираючи попкорн, який Вілл порозсипав, раптово смикнувши коліном.

4. Йти на пляж, якщо на візку немає товстих коліс. У Вілла не було.

5. Літати авіатранспортом, де місця для інвалідів уже зайняті.

6. Ходити по крамницях, якщо там немає пандусів, передбачених законом. У багатьох крамницях, посилаючись на їхній статус пам’ятки архітектури, казали, що не можуть встановити пандус. У деяких і справді не могли.

7. Ходити туди, де занадто жарко або занадто холодно (проблема з температурою).

8. Спонтанно кудись піти (потрібно спакувати сумки й ще раз перевірити маршрути на доступність).

9. Піти поїсти, якщо почуваєтеся ніяково, коли вас годують, або, залежно від ситуації з катетером, якщо туалет ресторану вниз по сходах.

10. Вирушати в довгу подорож поїздом (виснажливо й надто складно підняти на поїзд важкий моторизований візок без сторонньої допомоги).

11. Стригтись, якщо перед цим ішов дощ (волосся налипало на колеса Віллового візка; дивно, але нас обох від цього нудило).

12. Навідати друзів, якщо в їхніх будинках немає пандусів. Більшість будинків має сходи. У більшості будинків немає пандусів. Наш був рідкісним винятком. Вілл сказав, що в будь-якому разі він нікого не хоче бачити.

13. Спускатися схилом із замку в сильний дощ (гальма не завжди безпечні, а візок занадто важкий, щоб я його втримала).

14. Іти кудись, де можна зустріти п’яниць. Вілл був для них наче магніт. Вони присідали, дихали випарами алкоголю й дивилися на нього великими співчутливими очима. Іноді вони навіть намагалися везти його кудись.

15. Іти туди, де може бути натовп. Це означало, що влітку, коли навколо замку водили екскурсії, від половини місць, куди ми могли б піти, — ярмарків, відкритого театру, концертів — треба було відмовлятися.