Айзек Азімов: Смертна ніч

— Ви маєте на увазі ніч смерті Вільєрса?

— Я маю на увазі будь-яку ніч. Подумайте, навіть припускаючи, що віконний карниз є надійним сховком, чи хтось із вас такий божевільний, щоб вважати його за надійний сховок для світлочутливої плівки! Звісно, сканерна плівка не дуже чутлива і передбачена для всяких несприятливих обставин. Розсіяне нічне світло на неї практично не діє, а от розсіяне денне світло засвітило б її за кілька хвилин, зате прямі сонячні промені — вмить. Це всім відомо.

— Конкретніше, Ерте, — підігнав Мандел, — куди ти хилиш?

— Ти намагаєшся підганяти мене, — сказав Ерт, ображено закопиливши губи, — а я хочу вам розтлумачити все детально. Злочинець понад усе бажав зберегти плівку неушкодженою. Адже записане там мало величезну вагу для нього і для всього людства. Чому ж він сховав плівку там, де ранкове Сонце неминуче знищить запис? А тому, що він взагалі не сподівався ранкового Сонця. Ніч він вважав, так би мовити, невмирущою, вічною.

Але ночі не безсмертні. На Землі вони вмирають, поступаючись місцем дню. Навіть, зрештою, шестимісячна полярна ніч — смертна. Ночі на Церері тривають лише дві години, ночі на Місяці — два тижні. Вони також смертні, і доктор Тальяферро, і доктор Райджер добре пам’ятають, що після ночі неодмінно настає день.

Каунас зірвався на ноги.

— Але ж зачекайте…

Тепер Венделл Ерт звертався тільки до нього:

— Зволікати далі немає жодної потреби, докторе Каунас. Меркурій — єдине досяжне тіло у Сонячній системі, завжди звернене до Сонця одним боком. Навіть беручи до уваги лібрацію, повних три восьмих його поверхні є царством темряви і ніколи не бачать Сонця. Полярну Обсерваторію якраз збудували на межі вічної ночі. Тому за десять років ви звиклися з думкою, що ніч невмируща, що темний простір вічно в пітьмі. Тому ви й довірили світлочутливу плівку земній ночі, забувши у стані нервового збудження, що вона приречена вмерти…

— Стривайте… — затинаючись знову подав було голос Каунас.

Ерт був невблаганний.

— Тут казали, що коли Мандел покрутив поляризатор в номері Вільєрса, ви зойкнули від сонячного світла. Від набутого страху перед Сонцем на Меркурії? Чи, може, ви раптом збагнули, що зробило сонячне проміння з вашими планами? Ви кинулись до вікна. Щоб відрегулювати поляризатор чи побачити знищену плівку?

Каунас упав на коліна.

— Я не хотів цього. Я хотів порозмовляти з ним, тільки порозмовляти з ним, а він розкричався і впав. Мені здалося, що він помер, я подумав, що доповідь у нього під подушкою, все сталося само собою. Одне потягло за собою інше, і поки я отямився, то вже не зміг нічого поправити. Але я не хотів цього. Клянуся.

Вони оточили його півколом, і Венделл Ерт дивився на ридаючого Каунаса з жалістю в очах.

Приїхала і поїхала санітарна машина. Тальяферро нарешті змусив себе через силу звернутися до Мандела:

— Сподіваюся, сер, що все сказане нами сьогодні не залишить надто прикрих почуттів.

Мандел так само вимушено відказав:

— Гадаю, нам краще забути якомога більше з того, що сталося тут протягом останньої доби.

Вони були вже біля виходу, готові піти геть, коли Венделл Ерт висунув своє усміхнене обличчя і сказав:

— Ще, знаєте, залишилося питання про мій гонорар.

Мандел збентежено застиг на місці.

— Не про гроші мова, — одразу ж запевнив Ерт. — Але коли буде змонтовано першу установку передачі маси для людини, то я хотів би зарезервувати подорож для себе.

З обличчя Мандела все ще не сходила збентеженість.

— Агов, спинися. До подорожей у космосі ще дуже далеко.

Ерт квапливо похитав головою.

— Не космос. В жодному разі. Я хотів би побувати у Нижніх Водоспадах, штат Нью-Гемпшір.

— Гаразд. А навіщо це тобі?

Ерт звів очі до стелі. На відвертий подив Тальяферро обличчя екстратеролога виказувало суміш сором’язливості і завзяття.

— Колись, — відповів Ерт, — давненько вже, я знав там одну дівчину. Відтоді минуло вже багато років… але часом я думаю…

© ПРИГОДИ. ПОДОРОЖІ. ФАНТАСТИКА - 84. - К.: Молодь, 1984. - 200 с. — (Компас).

© АЗІМОВ А. Кінець Вічності: Вибрані твори. — К.: Дніпро, 1990. — 768 с. — (Фантастика. Пригоди. Детектив).

© ОНИШКО А. В., переклад з англійської, 1990.

[1] Оповідання також друкувалося під назвою «Ця смертна ніч» (Пер. Б. Салика).