Френк Герберт - Бог-Імператор Дюни

— Витягни того ножа або ж прибери з нього руку, — сказав Айдаго.

Ґарун швидко забрав руку з ножа.

— Це не справжній ніж, — сказав він. — Лише для декорації. — Його голос пожвавішав. — Але ми маємо й справжні ножі, навіть крис-ножі! Тримаємо їх у вітринах, щоб зберегти.

Айдаго не зміг стриматися. Зареготав, відкинувши голову назад. Сіона всміхалася, тоді як Нейла замислилась, а решта Рибомовок оточила їх тісним сторожким колом.

Сміх дивно вплинув на Ґаруна. Він опустив голову й міцно зчепив руки, але Айдаго встиг помітити, як вони дрижать. Знову піднявши очі, Ґарун глянув на Айдаго з-під густих брів. Айдаго раптом протверезів. Здавалося, що якийсь тяжкий чобіт розтоптав Ґарунове «я», перетворивши його на заляканого підлабузника. В очах чоловіка було пильне очікування. З якоїсь незрозумілої йому причини Айдаго згадав фрагмент Оранжистської Католицької Біблії. Він спитав себе: «Чи це ті тихі та вбогі духом, що переживуть нас усіх і успадкують Усесвіт?»

Ґарун прокашлявся.

— Можливо, гхола Дункан стане свідком наших обрядів і ритуалів та винесе їм присуд?

Айдаго відчув, що ця жалібна просьба його присоромила. Він, не задумуючись, сказав:

— Навчу вас усього, що знаю про фрименів. — Підняв очі та помітив, що Нейла дивиться на нього спідлоба. — Це допоможе згаяти час, — сказав він. — І хтозна? Може, це поверне сюди щось справді фрименське.

Сіона промовила:

— Ми не зобов’язані гратися в старі культові ігри. Відведіть нас до наших помешкань.

Нейла зніяковіло опустила голову й сказала, не дивлячись на Сіону:

— Командирко, є дещо, про що я не посміла вам розповісти.

— Ти мусиш упевнитися, що ми зостанемося у цій помийній ямі? — спитала Сіона.

— О ні! — Нейла глянула вгору, Сіоні в обличчя. — Куди ж ви звідси підете? Вибратися на стіну неможливо, і за нею однаково є тільки річка. А в протилежному напрямку Сар’єр. О ні… це дещо інше.

Нейла труснула головою.

— Якось вичав це з себе, — буркнула Сіона.

— Командирко, я дістала найсуворіші накази, яких не посмію порушити. — Нейла глянула на решту членів загону, тоді знову на Сіону. — Ви і… Дункан Айдаго маєте бути поселені разом.

— Це наказ мого батька?

— Леді командирко, мені повідомили, що це накази самого Бога-Імператора, і ми не можемо не підкоритися їм.

Сіона втупила погляд в Айдаго.

— Пам’ятаєш моє попередження, Дункане, коли ми востаннє розмовляли в Цитаделі?

— Мої руки при мені й роблять те, чого я хочу, — відрізав Айдаго. — Не думаю, що ти маєш якісь сумніви щодо моїх бажань!

Вона коротко кивнула головою, відвернулася від нього й глянула на Ґаруна.

— Яка різниця, де спати в цьому огидному місці? Веди нас до наших помешкань.

Реакція Ґаруна здалася Айдаго чарівною. Наїб обернув голову до гхоли, затінивши обличчя фрименським каптуром, а тоді нишком по-змовницьки підморгнув. Лише тоді повів їх кальною вулицею.

Лето лежав без повозу на високому захищеному балконі вежі Малої Цитаделі, стримуючи роздратування, викликане, як він знав, необхідними запізненнями, що відкладали його одруження з Хві Норі. Він дивився на південний захід. Десь там, за потемнілим горизонтом, Дункан, Сіона та їхні супутники провели вже шість днів у селі Туоно.

«Ці запізнення — моя провина, — подумав Лето. — Це я змінив місце шлюбу, тому бідний Монео мусив переглянути всі приготування».

І тепер, звичайно, додалася справа Малкі.

Жодної з цих необхідностей не можна було пояснити Монео, — той, як це було чутно, метушився в центральному покої орлиного гнізда, переймаючись своєю відсутністю на командному посту, звідки він керував святковими приготуваннями. Монео так усім переймався!

Лето глянув у бік призахідного сонця. Воно низько стояло над обрієм, за час останньої бурі зблякнувши до тьмяно-оранжевої барви. Дощ причаївся у низьких хмарах на півдні за Сар’єром. У затяжній тиші Лето стежив за цим дощем, що тягся без початку і кінця. Хмари розросталися на тлі суворого сірого неба, дощ спадав помітними струменями. Він почувався оповитим спогадами, що прийшли непрошені. Тяжко було струснути з себе цей настрій, тож він пробурмотів закарбовані в пам’яті рядки древнього вірша.