Валентин Чемерис: Ярлик на князівство

Аж, аж не віриться, що це чудо розташоване практично в самому центрі Москви. Але шум мегаполіса сюди не долітає, тому тут царює незаймана тиша».

«Але я, — пише далі авторка, — відчувала забобонний страх. Час ніби тут зупинився, «законсервувавши» дачу — на ній нічого з дня смерті «вождя народів» не змінилося…»

Лише обмежена кількість чиновників та особиста охорона знала де знаходиться дача. На карті це місце не позначено. Маршрут від Кремля до «ближньої» був один. Ним і їздили. Але вождь народів, який відправив на страту сотні тисяч і мільйони своїх співгромадян, сам страшенно боявся смерті, йому всюди ввижались замахи.

Тому гнівався на охорону, яка возила його завжди однією і тією ж дорогою на дачу. Вимагав змінювати маршрут, кричав:

«Ви мене під кулі возите! У вас лише один маршрут!»

Навколо дачі (теж із страху «хазяїна» перед уявним замахом) було два паркани: один внутрішній, другий зовнішній. Між ними і несли службу півтора десятка постових. Самої дачі з-за першого високого паркану вони не бачили. Це було для того так влаштовано, аби який охоронець (Сталін повторюємо, боявся смерті, йому всюди ввижалися замахи) та раптом вночі не пульнув по освітлених вікнах. Вночі периметр — дача займала 20 гектарів, — обходили додаткові охоронці з собаками).

Нині на дачі багато грибів — ягід, птахів та білочок — для них навіть вивішені годівнички. Розкішний сад, повний квітів.

Із передпокою двері ведуть до Малої їдальні, Великої зали і у Другу кімнату. Назви їм придумав сам Сталін і завжди поправляв, якщо хто називав їх по-іншому. Сталін хотів щоб дім був точнісінько як його кремлівська квартира. Тому стіни кімнат на половину їх висоти декоровані дубом та карельською березою. А вище фарбували у світло-жовтий або лимонний колір. В кожній кімнаті килими, бронзові люстри чи бра, дивани, крісла, картини… Всюди висять термометри — як і при Сталінові, тут сьогодні підтримують температуру від 18 до 22 градусів.

Працює ліфт — на другий поверх…

І далі авторка захоплено пише: «Звідтоді, як він помер, практично жодна тарілочка не розбилася».

Все на «ближній» дачі «вождя народів» так, як і було за його життя.

Час тут ніби зупинився. З дня його смерті минуло 55 років, але дачу все так же пильно стережуть — бережуть, нічого не міняючи. Для чого бережуть — стережуть так ревно і запопадливо порожню дачу кривавого вождя?

Чекають? Так, чекають! Що ось-ось повернеться Хазяїн, а до його повернення все готове — готовісіньке. Навіть на дачі, не кажучи вже про країну.

Чекають, пам’ятаючи рядки Пушкіна: «Там чудеса… Там Сталін бродить…»

Правда, у Олександра Сергійовича «Лєший», але…

Чи не все одне?

1996–2009 роки

Від назви бразильського штату Пернамбуку — бразильське дерево з дуже твердою жовто-червоною деревиною, що під час висихання стає темно-червоним (червоне дерево).

А втім, і в монархів іноді була любов — траплялося й таке диво. Писав же Петро І своїй жіночці Катерині найніжніші записочки, типу: «Катеринушка, друг мой сердешнинькой, дай Боже в радости и скоро вас видеть в Питербурхе…» (Востаннє Петро І назвав свою жіночку «Катеринушкой» в жовтні 1824 року, коли дізнався, що «Катеринушка» йому нахабно і майже відверто зраджує з іншим — дізнався, як і годиться мужу, останнім, коли всі при дворі вже знали і йому та «Катеринушке» поперемивали всі кісточки…

Між іншим, «чудесный грузин», як Ленін ласкаво називав Сталіна, на початку минулого століття добував гроші для партії бандитськими наскоками. Як скаже посол США в Москві Булліт, Рузвельт гадав, що в Кремлі сидить джентльмен, але там сидів колишній кавказький бандит.