Микола Руденко - Народжений блискавкою

І вона забула, що сама повернулася в юність. В її душі ще жили ті гіркоти, які завдає людині старість. Тільки око сторонньої людини здатне було відзначити: дівчина, — майже дитина, — припала до грудей старого, який однією ногою вже стояв у могилі. А для Ірени це була зустріч після довгої розлуки. Розлука тривала майже все життя. І тому на віях Ірени тремтіли сльози.

Нарешті Себастьян розплющив очі. Спершу він побачив небо, по якому бігли поодинокі хмарки. Він дивився на них з надією, ніби звідти мало прийти визволення від його страждань. І місячна ніч з її привидами, і загін двійників Едмундо, який переходив кордон, завдали йому тяжких мук.

Та ось зін ворухнув рукою і відчув на грудях чиєсь волосся. Лише тоді помітив, що його слабкому серцеві ніби щось заважало. Мовби хтось поклав на нього якийсь тягар. Упершись підборіддям у власні груди, важтіо підвів голову і зустрівся поглядом з очима Ірени. Вона стрепенулась, рвучко підвелась і сіла поруч. Ірені було страшно. Їй здавалося, що вона вчинила тяжкий злочин перед сестрою. Нема такої людини на землі, яка здатна її виправдати. І, звісна річ, першим повинен її засудити Себастьян.

Та він усе ще не вірив власним очам. Лежав, думав, намагаючись усвідомити, що з ним сталося. Троянда лишилася на підвіконні. Себастьян бачив її уранці. Залишили її в траві не привиди, а живі істоти. Гаразд, його вже не можна здивувати повторенням якоїсь особи. Те, що дозволяє наука, рано чи пізно буде зроблено. Нещодавно перед ним танцювала розмножена Делія. Він бачив це на власні очі. Але ж Марсела!.. Як міг Професор її повторити? Адже вона померла відразу ж після загибелі сина. А для повторення особи треба мати хоч одну живу клітинку із її організму…

І все ж перед ним сиділа жива Марсела.

— Себ, — тихо, ніби винувато, прошепотіла вона. — Себ, випий. У тебе пересохли губи.

Дівоча рука наблизила баклагу до його вуст, забулькотіла прохолодна рідина. Губи всмоктували її, вона розливалася теплом по всьому тілу.

Нарешті Себастьян знайшов у собі сили відірвати спину від кам’яного грунту, на якому лежав, і сісти поруч загадкової істоти, що прийшла із його далекої напівзабутої юності.

— Марсело… — задихаючись, промовив Себастьян. І це було єдине, що він здатний зараз промовити. Безтямним поглядом дивився на дівчину в червоній сукні, на скелясті гори, де ховалися сірі кубики із своїми кулеметами, на жорстку траву, що росла поміж камінням.

— Я не Марсела, — ледь чутно відповіла дівчина.

Себастьян полегшено зітхнув. Значить, він має справу з чимось реальним, а не з потойбічними силами. Це його трохи підбадьорило.

— Хто ж ви? — запитав Себастьян.

— Я — Ірена…

Це ім’я хльоснуло його несподіваним, але простим здогадом. Так ось який сюрприз приготував для нього Професор! Він за всяку ціну хоче мати у своєму розпорядженні живу, приручену блискавку. В особі Себастьяїна Професор бачить дресирувальника, якому пощастило приборкати полум’яного звіра. Щоб зломити опір старого, Професор відшукав сестру Марсели і повернув їй імолодість. Тепер все ясно!..

Ця ясність так заспокоїла Себастьяїна, що він навіть засміявся. Сміх зробив його обличчя значно молодшим. Ірена знов побачила в ньому того, кого вона кохала. Серце її радісно затріпотіло, очі засвітилися. Вона теж засміялася. Але то був тихий, стриманий сміх. Між ними промайнули ті іскорки, які найскладнішим почуттям надають простоти й природності.

— Ірена! — майже весело вигукнув Себастьян, і, як було це в юності, просто, запанібрата стиснув пальцями її лікоть. — Я’кий же я недотепа! Більше не дозволю себе морочити. Ха-ха-ха!

Ірені раптом стало моторошно. Їй здалося, що Себастьян не сповна розуму. Чого він так неприродно регочеться?..

— Себ, тебе ініщо не дивує? — з якоюсь суворістю в голосі запитала вона.

Себастьян зрозумів, яким недоречним був його сміх. Сказав серйозно, проникливо:

— Ні, Ірено. Тепер мене ніщо не дивує.

Зненацька вона подумала, що сталося найстрашніше: Професор таки справді розгнівався й відібрав у неї юність. Бо як може не дивувати те, що з інею сталося? Нервово розстебнула сумочку й зазирнула в дзеркальце. Та ні ж бо, ні! Вона юна і вродлива. Чому ж івга з такою байдужістю до цього поставився? А Себастьян продовжував:

— Я мусив передбачити, що Професор використає цю можливість.

— Яку?..

— Поверне тобі молодість.

Ірена була розчарована й пригнічена. Дивно він розмовляє з нею!

Та ось він поволі звівся на ноги, трохи розім’явся. Подав їй руку і тонам людини, яка почуває себе винною, сказав: