Дмитро Борисович жадібно слухав усе, що говорив Роніс, не забуваючи, проте, перекладати не менш зацікавленому Артемові. Цей невідомий стародавній світ остаточно відкривався перед очима археолога. Все це було таким важливим, таким цікавим! Кожна дрібничка, кожна деталь проливала яскраве світло на загадкові досі питання побуту й життя скіфського племені.
Мертві до того, застиглі постаті скіфів з археологічних пам’ятників, з ваз і барельєфів, з описів стародавніх істориків, жили тепер і рухались, боролися, страждали й ненавиділи, перетворилися на справжніх людей з тіла і крові перед очима археолога.
Не менш схвильований і збуджений був і Артем. Юнак не задумувався, як Дмитро Борисович, над археологічними проблемами. Зараз вони всі відступили для нього на другий план. Інші думки хвилювали його.
Насамперед — доля товаришів. Вони — під владою Дорбатая і Гартака; вірніше самого Дорбатая, бо Гартак сам по собі нічого не важив. Але Гартак бажав зробити Ліду своєю дружиною! Артем стиснув кулаки: про це огидно було навіть думати!.. Але не згадувати теж не можна було. Бо коли Гартак зацікавився Лідою, то Дорбатай не завдасть їй ніякої шкоди. Щодо Івана Семеновича… залишалося тільки повірити Ронісові, що Дорбатай побоюється помсти з боку Артема й Дмитра Борисовича. Більше реальних надій не було, Артем розумів це добре.
Тепер оця боротьба, про яку розповідав Роніс. Інакше й не могло бути: Варкан, хороший, чесний і прямодушний Варкан, мусив бути ватажком пригноблених мисливців і скотарів. Це личило йому, це викликало в Артема ще більше пошани до свого побратима. Роніс, виявляється, ватажок рабів, які готують повстання?.. Добре, цей чоловік здається Артемові теж дужим і стійким. Згадати хоча б його оповідання про золото, як Дорбатай катував його, і як Роніс, незважаючи на це, не здався!..
Шляхи вчених і цих двох ватажків зійшлися. Варкан правильно сказав. Сили треба об’єднати. Власне, які сили вчених? Просто дві людини, які хочуть визволити своїх товаришів?.. Ні! Це було б неправильно! Він, Артем, мусить зробити все, щоб допомогти повстанню пригноблених проти гнобителів. В цій боротьбі Артем не може залишитися осторонь. Він віддасть усе, що має, все, що може зробити, на користь повсталим. Справа тільки в тому, які саме плани у Варкана й Роніса. Симпатії Артема — з пригнобленими, з рабами й бідними, заляканими мисливцями та скотарями. Разом з ними він піде проти Дорбатая, проти віщунів, проти старшин, запалений загальною ненавистю, запалений бажанням допомогти справедливому ділу, знищити владу багатіїв і віщунів!.. Це єдиний шлях, який може обрати Артем. А що той шлях збігається з боротьбою за врятування товаришів, то це тільки краще!..
Тихо шелестіло листя на деревах, потріскувало гілля у вогнищі. Діана лежала біля Артема, поклавши голову на лапи й уважно зрідка поглядаючи на юнака. Час від часу вона нашорошувала вуха, прислухаючись до якогось звуку в лісі. Недалеко стояли прив’язані коні. Кілька скіфів у повстяних башликах дрімали біля них; товариші Варкана в усьому покладалися на нього.
Роніс рвучко підвів голову.
— Отже, що ви скажете на відповідь мені? — запитав він у Дмитра Борисовича. — Я розказав вам усе. Який шлях вибираєте ви?
Археолог подивився на нього незрозуміло:
— Як так — «який шлях» ми вибираємо? Перед нами лише один шлях — з вами, з пригнобленими, проти віщунів і багатіїв. Правда, Артеме? — повторив він юнакові свою відповідь.
Артем мовчки взяв руки Варкана й Роніса й міцно потиснув їх. Це була красномовна, хоча й мовчазна відповідь. Вперше молодий скіф не схилив знову голову, а дивився просто в очі Артемові — з любов’ю і пошаною. Артем зрозумів, що весь час, коли Роніс розповідав, Варкан побоювався, що його друзі відмовляться приєднатися до нього. Юнак весело посміхнувся:
— Перекладіть Варканові, Дмитре Борисовичу, що про все це йому не варт було й питати нас. Усе ясно. В мене є ще одне запитання до Варкана й Роніса. Ось воно. Я зрозумів, що в них є чимало спільників у становимщі. Це так?
— Так, — ствердив Варкан.
— Чому б їм, тим спільникам, не допомогти Івану Семеновичу й Ліді втекти від Дорбатая так само, як втекли ми з Дмитром Борисовичем? Адже, з’єднавшися, ми могли б тоді більше користі принести справі. Крім того, життю наших товаришів тоді не загрожувала б лиха воля Дорбатая…
Варкан вислухав переклад Дмитра Борисовича й запитливо глянув на Роніса. Грек рішуче похитав головою:
Читать дальше