Оксана Забужко: Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу

Уривок із «Тризни» пояснює цю, не раз декларовану автором ворожість до абстрактного розумування, ще вичерпніше, ніж розглянутий нами вірш «Дурні та гордії ми люди…»:

Відраза до теоретичної філософії — «мыслей о мыслях» — з боку міфологічної свідомости цілком природна й виправдана: це її форма самозахисту, бо ж зосереджена на собі рефлексія умертвляє те, що становить саму істоту міфа, — його конкретно-чуттєву безпосередність, нероздільну злитість дійсного й можливого, реального й уявного. Рефлексія розмежовує (тому можна «мислити» — і «не жаліти») — натомість міф зберігає первісно-дитинну синкретичність (де «помислити» вже означає «пожаліти» — вчутися, співпережити), і її-то Шевченко й обстоює всіма приступними йому засобами — у тому числі й філіппіками супроти «німецької мудрости».

Гегель Г. В. Ф. Эстетика: В 4 т. / Пер. с нем., под ред. М. С. Лифшица. — М.: Искусство, 1971. — Т. 3. — С. 593—594.

Шеллинг Ф. В. философия искусства. — С. 403.

За Н. Коном (на його працю посилається і Г. Грабович), міленарним називається «будь-який релігійний рух, керований образом спасіння, котре має бути: а) колективним… Ь) земним… с) неминучим… d) наскрізним… е) здійсненим чинниками, що усвідомлюються як надприродні» (Cohn N. Medieval Millenarism: Its Bearing on the Comparative Study of Millenarian Movements // Millenial Dreams in Action: Studies in Revolutionary Religious Movements / Ed. by Sylvia S. Thrupp / Univ. of Illinois, Urbana-Champaign. — New York, 1960. — P. 31).

Соловьев В. С. Чтения о богочеловечестве // Соч.: В 2 т. — Т. 2. — С. 131.