Стефан Цвейг - Марія Стюарт

Адже позаду внутрішньої відмінності особистостей владно піднімаються, немов велетенські тіні, великі суперечності доби. Аж ніяк не можна назвати випадковим, що Марія Стюарт була оборонцем давньої, католицької релігії, а Єлизавета – покровителькою нової, реформаторської віри; належність до різних релігійних партій лише символічно відображує, що кожна з обох королев була втіленням іншого світогляду: Марія Стюарт представляла вмирущий, середньовічно-лицарський світ, Єлизавета – світ у процесі становлення, новочасний. У суперечці між ними виборола собі простір нова доба.

Марія Стюарт – саме це надає її постаті такої романтичності – стоїть і гине за минулу, застарілу справу як останній відважний паладин. Вона лише кориться формотворчій волі історії, коли, спрямована в минуле, політично пов’язується тільки з тими державами і силами, що вже перейшли свій зеніт: Іспанією і папством, тим часом як видюща Єлизавета посилає своїх послів у найдальші країни, в Росію та Персію, і з прозірливим чуттям спрямовує енергію свого народу до океану, немов здогадуючись, що саме на нових континентах слід збудувати опори майбутнього світового панування. Марія Стюарт твердо наполягає на традиційному, вона не виходить за рамки династичного розуміння королівської влади. На її думку, країна пов’язана з володарем, а не володар зі своєю країною; власне, всі ті роки Марія Стюарт була лише королевою Шотландії і ніколи не була королевою для Шотландії. В сотні листів, які вона написала, йдеться тільки про зміцнення та розширення її особистих прав, але немає бодай одного листа, де б ішлося про добробут народу, про сприяння торгівлі, про судноплавство і збройні сили. Як її мовою в поезії та спілкуванні все життя була французька, так і її думки та почуття ніколи не стали шотландськими, національними; вона жила й загинула не за Шотландію, а тільки за те, щоб бути королевою Шотландії. Зрештою, Марія Стюарт не дала своїй країні нічого творчого, крім легенди свого життя.

Це прагнення Марії Стюарт стояти над усім неминуче мало обернутись у стояння одинцем. Сміливістю та рішучістю вона особисто була незмірно вища від Єлизавети. Але Єлизавета боролася проти неї не сама. Внаслідок властивого їй чуття невпевненості вона вчасно зрозуміла, що їй треба зміцнити свою позицію, зібравши коло себе спокійних і прозірливих людей; навколо неї під час цієї війни стояв цілий генеральний штаб, вона вивчала тактику і практику і, ухвалюючи важливі постанови, стереглася мінливості та неспокою свого темпераменту. Єлизавета змогла створити навколо себе таку довершену організацію, що й сьогодні, коли минули сторіччя, майже неможливо відокремити її особисті дії від колективних дій єлизаветинської доби, тож незмірна слава, пов’язана з її ім’ям, поширюється й на анонімні дії її видатних радників. Якщо Марія Стюарт – лише Марія Стюарт, Єлизавета завжди представляє Єлизавету плюс Сесіла, плюс Лестера, плюс Волсінґема, плюс енергію всього свого народу, і навряд чи можна розрізнити, хто був генієм того шекспірівського сторіччя: Англія чи Єлизавета, бо ж вони сплавилися докупи в одну чудову єдність. Ніщо не дало Єлизаветі такого високого становища поміж монархів тодішньої доби, як те, що вона прагнула бути не володаркою над Англією, а тільки управителькою англійської народної волі, служницею національної місії; вона зрозуміла хід часу, що вів від автократії до конституціоналізму. Єлизавета з власної волі визнає нові сили, які формуються завдяки трансформації суспільних станів, розширенню світу в процесі відкриттів; вона сприяє всьому новому, цехам, купцям, грошовитим людям і навіть піратам, бо вони прокладали Англії, її Англії, шлях до панування на морях. Єлизавета безліч разів жертвує (чого ніколи не робила Марія Стюарт) своїми особистими бажаннями задля загальних інтересів, добробуту країни. Адже найкращим способом порятунку від душевної скрути для неї завжди була можливість поринути в творчу діяльність; своє нещастя як жінки Єлизавета перетворила в щастя своєї країни. Увесь свій егоїзм, усе своє жадання влади жінка, що не мала ані дітей, ані чоловіка, перетворила в турботу про країну; її найшляхетнішим честолюбством було прагнення стати видатною для нащадків завдяки величі Англії, і тільки для цієї майбутньої великої Англії вона жила по-справжньому. Жодна інша корона не вабила її (натомість Марія Стюарт із радістю обміняла б свою на будь-яку кращу), і, якщо Марія Стюарт велично сяє в сучасності, теперішньої миті, Єлизавета, ощадлива і далекозора, всю свою силу присвятила майбутньому рідної країни.