Юрко Тютюнник - Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини

Інакше виглядала справа з анархічними елементами, що були поза армією. Такі елементи раз у раз використовували моменти, що сприяли їхній діяльності. Панування Добровольчої Армії з її погромною ідеологією не могло не залишити слідів. У час анархічного відвроту офіцерських виділів цієї армії скрізь по містах і містечках залишалися гуртки бандитів. Ці гуртки не показувалися по селах, бо селяни раз у раз готові до опору. У містах справа з своєю самоохороною виглядала гірше. Однак потроху і тут населення організувалося, і грабіжники мусили ховатися. Зате були випадки, коли вони використовували момент приходу якої-небудь частини, особливо серед ночі, вилазили наверх і протягом години, поки стомлена частина розташовувалась, робили своє ганебне діло. У такі хвилини населення звичайно не знає, хто прийшов до них і боїться відразу ловити злодіїв. Коли сам командир частини хотів впіймати злочинців, то останні зникали, але були випадки, що населення чи військо ловили злочинців, яких розстрілювало або після суду або з наказу старшого командуючого, коли не було сумнівів щодо вини спійманого; останні випадки були тільки при захопленні на місці злочину.

З анархічними елементами командування боролося надзвичайно енергійно, не раз ризикуючи впасти жертвою юрби, котра сама не знала, що робила. Такий випадок трапився в Миколаєві (біля Проскурова) 23 падолиста 1919 року. Юрба в кілька десятків людей розграбувала склад кожухів, що належали місцевим купцям, але були замовлені одною з наших військових частин. Через містеко проходили частини різних дивізій, деякі робили короткий відпочинок. Мені довелося нагодитись на грабунок. Юрба зникла в різні сторони, але одного я таки застрілив з револьвера. Серед частин Запорізької дивізії хтось пустив провокацію, що «жиди забили запорожця». Юрба козаків-запоріжців оточила мене і, не знаючи, хто я такий, хотіла мені помститися. Наспіла частина, що йшла з колоною, і розігнала охочих учинити самосуд. Опісля вони почували себе ніяково, коли виявилось, хто і за що був забитий.

За час після нашого виходу з Любара перший офіційний документ у цій справі я маю від 24 грудня 1919 року. Командуючий Київським кінним полком рапортом на ім'я командуючого дивізією доносить, що в Жашкові траплялися випадки грабунків, і просить: «Прошу дозволу грабіжників розстрілювати на місці злочину». На рапорті поставлена резолюція: «Грабіжників розстрілювати на місці злочину — про це були накази».

У наказі армії ч. 18 від 12 січня 1920 року говориться: «За відомостями в Умані знаходяться запаси спирту. Начальникам частин взяти його під охорону і без дозволу коменданта міста не видавати».

Під час перебування армії на Лівобережжі 14 лютого 1920 року в наказі армії ч. 1 знову говориться: «Уже третій місяиь як наше військо свідомо величають во ім'я нашої ідеї, на честь нашого прапора. Від старшин до наймолодшого козака мусять всі твердо знати, що кожний ганебний випадок є ганьбою нашого прапора, нашої ідейності, за що багато славних старшин та козаків уже положили свої голови.

Старшини і козаки, стежте за своїми вчинками і карайте, карайте без всякого жалю всіх тих, хто прийшов у наші ряди не з переконання, а як злодій, що краде у нас єдину вартість, єдине майно — нашу честь».

Накази не були самими погрозами чи відозвами. Злочинців каралося так, як тільки можна карати в умовах партизанки, де немає в'язниць. Звичайно грабіжників каралося на смерть, а ті особи, що вжили заходів для припинення грабунку, каралося на тіло і виганялося з війська.

У м. Черниво (Куликове поле) на Ананіївшині за моїм наказом розстріляний на місці злочину козак Синько, що допустився грабунку і поранив малого десятирічного хлопця.

Під час бою під Балтою 23 квітня 1920 року в місті виникла пожежа. З причини страшної бурі загасити пожежу було надзвичайно тяжко. Козаки і старшини тилових частин усі боролися з пожежею, а в той час із десяток місцевих грабіжників наскочили на яєчний склад і почали його розтягати. Частина грабіжників (чоловіки) були розстріляні, а частина (жінки) покарані м'якше.

У наказі Київської дивізії ч. 128 від 30 квітня 1920 року зазначено: «Урядовця для доручень при господарі п'ятого пішого полку Мосіка Віктора за те, що, будучи командированим у м. Чечельник, бравв на заводі для своєї частини алкоголь, не маючи на те уловноваження, позбавляю рангу і арештовую на один місяць суворим арештом, який заміняю двадцятьма п'ятьма нагаями і назавсіди вигаияю з дивізії».