Стівен Кінг - Історія Лізі

— Облиш! — люто прогарчала Лізі й кинула рушника в кошик із брудною білизною. — Дай йому спокій!

Вона повернулася додому голою, несучи свій одяг під пахвою, — саме для цього й був поставлений навколо заднього подвір’я високий дощаний паркан.

Їй хотілося їсти після купання — можна сказати, вона вмирала з голоду — і хоч ще не було й п’ятої години, вона вирішила приготувати собі розкішну страву. Таку, яку Дарла, друга за віком із сестер Дебушер, назвала б їжею для смакування , а Скот сказав би, що сьогодні він матиме радість наїстися від пуза . Вона знайшла в холодильнику фунт розмеленої на фарш яловичини, а понишпоривши на задній полиці буфета, — чудовий напівфабрикат для гамбурґерів у тій версії, у якій їх називають чизбурґерами. Лізі поклала все це в каструльку разом із розмеленою яловичиною. Поки ця суміш варилася на повільному вогні, вона зробила собі напій, кинувши у глечик із лаймом Кул-Ейд подвійну порцію цукру. Десь о п’ятій двадцять пахощі з каструльки наповнили кухню, і всі думки про Ґерда Аллена Коула покинули її голову, принаймні на деякий час. Вона тепер була неспроможна думати про щось інше, крім їжі. Наклала собі дві великі порції з каструльки і наповнила дві великі склянки Кул-Ейдом. Доївши другу порцію й допивши другу склянку (вона залишила там тільки білі рештки нерозчиненого цукру), Лізі голосно відригнула й сказала:

— А тепер я залюбки викурила б довбану сигарету.

Це було справді так, хоч узагалі сильне бажання покурити виникало в неї досить рідко. Сигарету марки «Салем лайтс». Скот курив, коли вони познайомилися в Менському університеті, де він був тоді аспірантом, а також Наймолодшим Письменником-Резидентом Світу , як він сам себе називав. Вона була студенткою неповного дня (це не тривало довго) й офіціанткою повного дня в кафе «Пет» у передмісті, розносячи там піци та гамбургери. Вона заразилася звичкою курити від Скота, який віддавав перевагу «Гербертові Тарейтону». [10] Марка сигарет. Вони відмовилися від цієї шкідливої звички разом, висміюючи одне одного. Це сталося 1987 року, за рік до того, як Ґерд Аллен Коул переконливо показав їм, що сигарети — не єдина причина, з якої людина починає мати проблеми з легенями. В наступні роки Лізі могла цілими днями не думати про куріння, щоб потім пережити кілька болісних нападів палкої потреби. Проте в якийсь спосіб навіть думати про сигарети було для неї полегкістю. Це перешкоджало їй думати про

(«Я повинен покінчити з цим передзвоном для лілей», — каже Герд Аллен Коул із досконало дратівливою ясністю і злегка обертає свій зап’ясток )

Білявчика

(дуже плавно)

й Нешвіл

(так, щоб димучий ствол «Ледісміта» був націлений на ліву сторону Скотових грудей)

І паскудне паскудство, вона знову прийшла до цього, знову її уява витворяє те саме.

Вона мала на десерт великий торт, куплений в супермаркеті, й охолоджені вершки — мабуть, найголовніший елемент процесу наїстися від пуза , — якими мала завершити свій розкішний обід, проте Лізі надто наїлася, щоб звернути свої думки в цей бік. І вона глибоко засмутилася, коли її знову обсіли ці бридкі старі спогади, попри те, що вона прийняла в себе добру порцію гарячої висококалорійної їжі. Їй спало на думку, що тепер вона, певно, має уявлення, що доводиться переживати ветеранам війни. Вона мала у своєму житті лише одну битву, але

(ні, Лізі)

— Припини! — люто просичала вона й різким рухом

(ні, моя люба дитино)

відштовхнула від себе свою тарілку. Господи Ісусе, але ж їй хочеться

(ти знаєш ліпше)

закурити сигарету. І навіть більше, ніж сигарету, вона бажала, щоб ці старі спогади відлетіли…

Лізі!

Це був голос Скота, який вона почула посеред своїх роздумів про те, як їй позбутися старих спогадів, і він прозвучав так виразно й чітко, що вона відповіла йому голосно через кухонний стіл і без будь-якої розгубленості:

— Що, любий?

Знайди срібну лопату, й усе це сміття вилетить із твоєї голови… як відлітав запах млина, коли вітер міняв напрямок на протилежний і починав віяти з півдня. Пам’ятаєш?

Звісно, вона пам’ятала. Вона жила тоді в малому містечку Клівз Мілз через одне місто на схід від Ороно. Справжніх млинів у Клівзі вже не залишилося, коли там жила Лізі, але їх ще було багато в Старому Місті, і коли вітер віяв із півночі — а надто якщо день був хмарний і вологий, — то сморід був просто жахливий. Та коли вітер змінював напрямок… Боже! Ви могли вдихати запах океану, і відчуття було таке, ніби ви знову народилися на світ. Тому вираз чекати, коли вітер змінить напрямок , увійшов до внутрішньої мови їхнього шлюбу, як і багато інших. Потім він якось несподівано випав із їхнього вжитку, і вона не згадувала про нього роками: чекай, коли вітер змінить напрямок означало «Тримайся, дитино». Означало: «Не здавайся, не втрачай надії». Можливо, це було оптимістичне ставлення до світу, притаманне лише молодому шлюбові. Вона не знала. Можливо, Скот міг би дати цьому кваліфіковане пояснення: він вів щоденник уже тоді, в їхні