Ден Браун - Інферно

— Цілком можливо, — сказав Ленґдон, тепер збагнувши, що в Дантовому «Пеклі» свята Лючія згадується абсолютно конкретно. Вона була однією з трьох благословенних жінок (le tre donne benedette ), які покликали Верґілія допомогти Данте втекти з підземного царства.

Оскільки двома іншими жінками були Діва Марія й Беатріче, кохана Данте, то можна сказати, що поет помістив святу Лючію в найдостойнішу компанію.

— Тут ти маєш рацію, — вигукнула Сієнна з ентузіазмом. — Виходить, той самий віроломний дож, який відрізав голови коням...

— ...украв і кістки святої Лючії, — закінчив Ленґдон її думку.

Сієнна кивнула.

— І це значно скорочує наш список. — Вона кинула погляд на Ферріса. — А ви впевнені, що ваш телефон не працює? Ми могли б пошукати в Інтернеті...

— Мертвий, як камінь, — запевнив Ферріс. — Я щойно перевіряв. Вибачте.

— Невдовзі ми там будемо, — сказав Ленґдон. — І не сумніваюся, що в базиліці Сан-Марко знайдемо відповіді на декотрі запитання.

Базиліка Сан-Марко була єдиним фрагментом загадки- мозаїки, стосовно якої Ленґдон був упевнений на всі сто. Мусейон мудрості святої. Ленґдон сподівався, що саме в базиліці вони «встановлять особу» загадкового дожа... а звідти, якщо поталанить, дістануться до того конкретного палацу, який Цобріст вибрав за місце поширення своєї чуми. Бо там, у темряві, хтонічний зачаївся монстр.

Ленґдон хотів був викинути з голови всілякі згадки про чуму, але марно. Раніше він часто намагався уявити собі, яким було це місто в часи розквіту Венеції як торговельного центру Європи, до того як чума послабила його настільки, що спершу венеціанські землі завоювали отоманці, а потім Наполеон... Схоже, у світі не існує прекраснішого міста, а багатство й культура його мешканців незрівнянні.

Та іронія полягала в тому, що саме пристрасть венеціанців до заморських розкошів і призвела до занепаду: убивча чума добралася до Венеції з Китаю на спинах пацюків, що ховалися в трюмах торговельних суден. Та сама чума, яка знищила неймовірну кількість людей у Китаї — дві третини населення, — прибула до Європи й швидко винищила кожного третього — молодих і старих, багатих і бідних.

Ленґдон читав розповіді про те, яким було життя у Венеції під час спалахів чуми. Через брак чи відсутність суходолу для поховання померлих роздуті трупи плавали у каналах, і там, де їх накопичувалося багато, жителі міста тяжко працювали, мов сплавники лісу, проштовхуючи тіла далі в море. Волати до Бога було марно: схоже, ніяка молитва не вгамувала б осатанілу чуму. Коли представники міської влади здогадалися, що причиною є пацюки, було пізно, але у Венеції таки прийняли указ, згідно з яким усі кораблі, що заходили в місто, мали відстояти на якорі подалі від берега аж сорок днів, перш ніж їм дозволялося розвантажуватися. І донині число «сорок» — італійською quaranta — є похмурим нагадуванням про походження слова «карантин».

Коли їхній човен промчав іще один вигин каналу, нарядний червоний навіс, що показався з-за повороту, тріпочучи під легеньким бризом, відволік увагу Ленґдона від похмурих думок про смерть і зосередив її на елегантній триповерховій споруді, яка забовваніла ліворуч.

CASINÒ DI VENEZIA: AN INFINITE EMOTION.

(Казино Венеції: нескінченні емоції)

Хоча Ленґдон не до кінця розумів сенс цього рекламного транспаранта, він знав, що цей надзвичайний палац у стилі Ренесансу був частиною венеціанського міського ландшафту ще з шістнадцятого сторіччя. Колишній приватний особняк, що згодом перетворився на богемний гральний зал, відомий тим, що саме тут тисяча вісімсот вісімдесят третього року знаменитий композитор Ріхард Вагнер упав замертво від серцевого нападу невдовзі після того, як завершив оперу «Парсіфаль».

Праворуч, за казино, на рустованому фасаді висів іще більший рекламний плакат, цього разу темно-синій, і на ньому виднівся напис: CA’ PESARO: GALLERIA INTERNAZIONALE D’ARTE MODERNA(Ка’Пезаро: Міжнародний музей сучасного мистецтва).

Багато років тому Ленґдон там бував і бачив шедевр Гусгава Клімта «Поцілунок», орендований із Відня для показу. Сліпучо-яскравий стиль Клімта, у якому зображені двоє закоханих, збурив у Ленґдона жагучу цікавість до творчості художника, тому професор і донині віддавав належне цьому музею за те, що той на все життя прищепив йому пристрасть до модерного мистецтва.

Канал розширився, і Мауріціо додав газу.

Попереду забовванів знаменитий місток Ріалто, розташований на півдорозі до п’яца Сан-Марко. Коли вони наблизилися до моста і от-от мали проскочити під ним, Ленґдон поглянув угору й побачив самотню нерухому постать біля поруччя, що вдивлялась у них згори з похмурим виразом обличчя.